Перейти до вмісту

Гладун Дарина Валеріївна

Матеріал з Вікіцитат
Гладун Дарина Валеріївна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Гладун Дарина Валеріївна (народилась 13 березня 1993 року, Хмельницький) — українська письменниця, дослідниця, перекладачка.

Цитати про себе

[ред.]
  •  

Я багато читала в дитинстві. Коли мені було 5 років, вихователі в садочку записали мене в дитячу бібліотеку. Я страшенно цим пишалася. Першою книжкою, яку я взяла в бібліотеці, була збірка віршів. Із жовтою обкладинкою. На обкладинці – цвіркун, який тримає в руках старий ліхтарик. Я часто перечитувала цю книжку. На жаль, не пам'ятаю назви. До десяти років усе, окрім поезії, я читала лише з примусу. Тоді українською переклали першу частину «Гаррі Поттера». Безперечно, ця книжка змінила моє ставлення до читання. І саме завдяки їй я свого часу начитала достатньо книжок, щоб мати тепер великий словниковий запас, вміти краще працювати зі словом. [1]

  •  

Я кажу, що пишу вірші з 2014 року. Частково це так. Тобто з 2014 року я стала переважно писати вірші. Раніше писала по 3-4 вірші на рік. Вони – дуже наївні, школярські. Я писала їх також російською. Може, 5 чи 7 віршів загалом. Але ця мова мені взагалі не дається до письма. Як на мене, фокус у тому, що ліпше писати мовою, якою ти вчишся й більше читаєш. Так само варто сказати, що іноді я пишу англійською. Вона значно легше мені дається для висловлювання думок. Можливо, тому, що я її вивчаю з 5 років. [1]

  •  

Саме в Києві я почала писати твори, за які не соромно. Але якщо хтось запитує, звідки я, − кажу, що хмельничанка. І залишуся нею, де б мені не довелося жити.[2]

Цитати про творчість

[ред.]
  •  

Я не думаю про натхнення як таке в контексті творчості. Написання поезії – це робота, що вимагає часу й місця, а також, і це найголовніше – матеріалу. Матеріал для творчості я беру у власному досвіді, у досвіді інших людей, у книжках, у подіях. [1]

  •  

Я часто чую, що написання поезії – це щось на кшталт веселої прогулянки, а от написання прози – це робота. Таке знецінення для мене неприпустиме. Я писала і прозу, і поезію. Тож знаю, що увага до деталей у поетичному тексті значно вища, ніж у великому романі. Іноді з поеми залишається три рядки. Два рядки. Один рядок. Але читач не бачить знищеного тексту, відредагованого тексту. [1]

  •  

Мої політичні погляди впливають на абсолютно всі вірші, які я пишу. Ба більше, переконана, що будь-який вірш – політичний.[1]

  •  

Війна, безумовно, вплинула на мою творчість. У мене з'явилася внутрішня потреба не лише часто писати вірші, але й одразу їх публікувати, ділитися ними в соцмережі Facebook. Користуюся цієї соціальною мережею понад сім років. І до війни опублікувала там до десяти віршів. Ніколи не розглядала соцмережу як майданчик для презентації власної творчості. Писала головно «в стіл». Кожен вірш раніше вилежувався по пів року, поки я його не те що десь публікувала, але й презентувала на читаннях. А зараз між моментом написання вірша і моментом публікації часто минає кілька годин або й хвилин.[1]

  •  

Воєнні тексти стали простішими, більш прямими. У них немає евфемізмів. Метафор. Раніше я працювала з темою війни значно обережніше. Обмежувала себе. Не вважала, що маю право говорити про неї. Але зараз не можу не писати про війну.[1]

Поради для тих, хто хоче писати вірші

[ред.]
  •  

Для тих, хто хоче писати вірші, маю три поради: 1) читати вірші; 2) писати вірші; 3) редагувати вірші.[1]

  •  

Читати слід багато, різними мовами, але, передусім, мовою, якою ви б хотіли писати. Слово – це медіум так само, як і колір або звук, тож що більше ви знаєте слів і про слова, то більше знаєте технік роботи зі словом, тим ліпше, врешті, писатимете. Читати слід не лише твори класичні, але й те, що пишуть сучасники.[1]

  •  

Я раджу всім, хто хоче стати поетом, також писати вірші. Самого бажання мало. Урешті, бодай кілька рядків написати доведеться. Вони не доконче будуть одразу ідеальними. Або навпаки, будете писати одразу неймовірні тексти. Я раджу розглядати власні тексти корпусно, як частину практики. Аналізувати їх, порівнювати. Для початку добре було б написати три тексти. Три різні вірші. І порівняти їх. Спробувати зрозуміти, який вам самим більше подобається, а який – менше. І відповісти на запитання – чому? Але також подумати, що можна покращити.[1]

  •  

Якщо знаєте, як можна покращити написаний (або навіть опублікований) вірш – відредагуйте його. На щастя, сучасні технології дозволяють зберігати всі чернетки й редакції тексту. Тож якщо результат вам не сподобається, зможете завжди повернутися до попередніх версій.[1]

Вірші Дарини Гладун

[ред.]
  •  

я подорожником
захищатиму землю від ран
ляжу на твої груди
там
де серце
щоб зупиняти кулі
мене замало
але з того що маю
тобі віддаю усе. (подорожник)[3]

  •  

І
іде хлопчик з обличчям янгола із поступом чоловіка
то сяяло сонце непевним сірим промінням
чи так зарання в дитини посивіли очі
іде хлопчик струна дніпрової кобзи його за небо тримає
ІІ
іде чоловік із обличчям янгола
і під його ногами реве та стогне земля
ламаючи камені власних кайданів. (ще)[3]

  •  

...щоб заснути роблю кілька простих вправ
1) уявляю між собою й вікном дві надійні стіни
2) уявляю себе за важкими металевими дверима перед якими стоїть дубовий комод
3) перевіряю запаси їжі питної води і комплектність речей у тривожній валізі
бо Словаччина не в безпеці
Франція не в безпеці
Італія не в безпеці...(сорок восьма ніч)[4]

Примітки

[ред.]