Перейти до вмісту

Герман Ганна Миколаївна

Матеріал з Вікіцитат
Герман Ганна Миколаївна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Ганна Микола́ївна Ге́рман (до шлюбу Стеців; 1959) — українська політикиня, журналістка та письменниця, народний депутат України 5, 6 і 7 скликань; прес-секретарка Віктора Януковича.

Цитати

[ред.]
  •  

Янукович стане легендою для майбутніх поколінь, тому що в найближчі сто років навряд чи комусь вдасться повторити те, що він зумів зробити у своєму житті. Я багато чому навчилася у Януковича. І, напевно, найголовніше - це гідно, з яким треба зустрічати і життєві втрати, і життєві придбання[1]. — про Віктора Януковича

  •  

Мине багато років, і колись нашим правнукам будуть розповідати легенду про хлопчика-сироту, який мав найважче життя, яке тільки можна собі уявити. Котрий подолав усі труднощі. Став сильним. Став добрим і справедливим до людей і вивів країну на шлях благополучного розвитку[1]про Віктора Януковича

  •  

Януковича мало хто знає по-справжньому. Цю людину Україна ще не оцінила належним чином. Навіть його обрання на пост президента країни - хоча і дуже висока, але поки що далеко не повна оцінка цієї політичної фігури[1]про Віктора Януковича

  •  

Найцінніше, що я придбала, завдяки рокам роботи з Віктором Януковичем, - це досвід. Ніколи, ніде, ні в одному університеті світу я не отримала б такої високої школи розуміння людей і процесів, яку маю від спілкування з цією людиною, політиком, державним діячем[1]

  •  

Я Україну не покину. От і все. Буду я тут жити чи буду тут похована. Для мене це немає аж такої великої ціни – моє особисте життя[2]

  •  

мене образили слова журналіста в прямому телеефірі, який сказав, що мені взагалі не можна ставити гострих запитань, бо я «слаба жінка». А я не жінка, я політик...[3]

  •  

Мені самій було непросто пояснити навіть для себе це моє рішення - в мене ж була дуже цікава робота, я мала добре ім'я, мене любили, я була відомою журналісткою, мала добру посаду, як на ті часи - дуже непогану зарплату, легальну зарплату. Я була в дуже добрій ситуації. Як правило, люди від добра добра не шукають. У моєму житті все навпаки. Коли в моєму житті все комфортно, то я... починаю шукати проблему на свою голову.[4]про рішення зайняти посаду прес-секретаря Кабінету міністрів України при Януковичі, залишивши посаду керівника українського бюро "Радіо Свобода"

  •  

Коли я прийшла в Кабмін, то зрозуміла, що таке українська влада на той момент. Кабмін - сіра і нецікава споруда. Всередині ще гірше. І коли я прийшла - з іншого світу, з іншим стилем думання, туди, на оті «красниє дорожкі» - ось тоді тільки я зрозуміла, що зробила.[4]

  •  

Під час нашої першої розмови Янукович вразив мене своєю відвертістю, щирістю, він нічого не приховував. В ті часи про Януковича мало хто знав щось докладно. Ходили якісь легенди, хтось щось розказував і тільки. Під час інтерв'ю він розказав, як жив, як померла мама, як лишився сам, як тато відселив його з бабцею у флігель, бо одружився з іншою, і як вони з бабцею жили на пенсію в 12 карбованців. Як потрапив до в'язниці. Як був виправданий судом. Просто і абсолютно щиро все розказав. І я побачила в ньому сильну людину, яка в житті мала різні ситуації, і навіть дуже складні, але зуміла піднятися над тим усім і над самим собою і стати Прем'єр-міністром України. І я вирішила, що повинна показати його людям таким, яким він є.[4]

  •  

Це ті люди, які не мають досвіду, не мають пережитого - вони ще порожні. Їх надувають, як кульки, а потім вони лопаються. Їх готують технологи. Скажу по Платону: справжній державний муж починається після 60 років. Я би зробила в політиці віковий ценз.[4]мро молодь в політиці

  •  

У мені змалку це - не відповідати злом на зло. І це рятує в неприємних ситуаціях. Мене виховувала бабуся, бо батько рано помер, мама багато працювала, їздила. Так ось, коли я питала, що мені робити з тими, хто мене скривдив, бабуся казала: молитися за них. Коли ти доброзичливістю відповідаєш на зло, це завжди діє, за виключенням, скажімо так, дуже «хворих» людей. [4]

Про Ганну Герман

[ред.]
  •  

Герман знищила мою віру в пластичну хірургію. Я думала, що як буду мати гроші і доживу до 50 років, то підтягну собі мішки під очима, які вже обвалюються. Але подивилася на Герман – нє... краще вже мішки. Навіщо їй зашили очі.[5]

  Мар'яна П'єцух, журналіст

Примітки

[ред.]