Бобровська Соломія Анатоліївна

Соломія Бобровська

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Соломія Анатоліївна Бобровська (нар. 20 грудня 1989 року, Рівне) — українська громадська та політична діячка, народна депутатка України 9-го скликання, з 29 серпня 2019 року членкиня депутатської фракції Політичної Партії «Голос», ексвиконувачка обов'язків голови Одеської обласної державної адміністрації (2016—2017).

З 6 жовтня 2022 року членкиня парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки.

Цитати

Замість того, щоб ми максимально сфокусувалися на роботі над оборонкою і міжнародкою, ми, на жаль, більшою мірою випустили їх з пріоритетів. Ну і те, як відбувається наша міжпарламентська дипломатія – це повний хаос. Вона від початку не була структурована. Багато хто припинив грати в політику і готовий був стати в перші місяці в одну лінію, але завжди були якісь підніжки один одному. Не вистачало мудрості жодній політичній команді уступити.

Зараз найкращий час розібратися, принаймні, зі зрадниками. Але і цього робиться надзвичайно мало. Кількість вироків за колабораціонізм та тих, хто сидить, на тлі кількості людей, які вийшли під застави, або втекли під час дії запобіжних заходів з країни, або заплатили гроші та все-одно втекли – неспівмірна. Вчителька з міста Києва, яка мала стати міністеркою освіти при окупантах – дуже яскравий цьому приклад.

Насправді вважаю, що парламент після вигнання російських військ з північних областей не допрацьовує. Сьогодні на порядок денний можуть виноситись законопроєкти, які якщо не актуальні, то цілком корупційні. З квітня в Раді відбулося таке собі масове заспокоєння і повернення до типового стилю роботи – відстоювання своїх класичних інтересів: політичних та бізнесових. Але, поки загроза не минула, розслаблятись категорично загрозливо.

Мені дивно, коли колеги кажуть, що восени 2023 року будуть вибори, чітко називаючи місяці. В нас сьогодні Херсон розносять на друзки, як це робилося з Миколаєвом. Бахмут і Донецька область в крові тонуть. Харківщина ще частково без світла та без опалення, а області на півночі чекають наступу з Білорусі. Мені здається, що говорити про вибори – це крамола і повне невідчуття процесів, які відбуваються у державі.

Ми бачили результат, коли виділялись кошти на галузь культури – скільки крутих проектів було реалізовано! Більше того, є критична маса молоді, яка хоче і марить цим займатися. І мова тут не лише про Пласт. Це лише один з інструментів, який, маючи державний ресурс, міг би розгорнути практичну діяльність, яка б за 7-10 років дала свій крутезний результат. Бо це завжди марафон. Ось тому і складно.

Нам не можна впарювати лише одну «ваніль», коли навколо дьоготь. Треба відчувати навколишню реальність. Я бажаю своїм колегам частіше працювати в областях, щоб розуміти пульс своєї воюючої країни. Інакше вибори для них будуть проходити в Печерському районі Києва. Якщо знову не буде повторного наступу на столицю.

Наші люди хотіли б миттєвих змін, щоб всі раптом ходили з вертепами і в вишиванках, але треба дивитись трохи глибше. Миколаївщина не звикла до різдвяних традицій, і це треба вчити та виховувати. Треба мати терпіння, державну підтримку і час!

Обов’язково має бути перехідне правосуддя. Обов’язково. Особливо в областях, які найбільше постраждали від воєнних дій. Вся вертикаль, починаючи від органів самоврядування, котре просто масово посипалося від колабораціонізму, державної зради, викрадень, перефарбовувань (є випадки, коли чиновники підтримували окупантів, а потім через кілька місяців виїхали), це все має бути однозначно переглянуте. Й вибори тут далеко не панацея. — про перехід країни від війни до миру

Сьогодні президент повністю поринув в міжнародку та оборонку, що в принципі належить до його функціональних обов’язків. Річ, яку я страшенно поважаю, це його поїздки на фронт. Для мене – це показник. Так себе повинен вести Верховний головнокомандувач. Але питання свити як ніколи актуальне. Є відчуття монополізації і невідчуття в ОП обурення та нерозуміння людей, недостатня комунікація органів влади з громадянами. Сьогодні в людей немає сили й спроможності давати опір внутрішньому ворогу. Всі заточені на боротьбу проти зовнішнього.

Тепер лише розумію і пригадую, чому багато хто з іноземців питав про передислокацію Кабміну, парламенту і президента в екзиль. Якби хоч хтось погодився, Київ би впав і ми відбулися б, як failed state, чого москалі і чекали. І це життєво важливо, що президент не виїхав з Києва й усі ключові люди полишалися на своїх місцях. Ця така в декого «пацаняча» поведінка зіграла державницьку історичну роль.

Фактично, 30 років держава не звертала уваги на південь. Або дозволяла зрощувати там вплив РФ.

Я навіть не знаю наскільки держава буде готова до виборів після закінчення воєнного стану. Виникає чимало питань: для кого ці вибори будуть на звільнених або розгромлених територіях, як організувати їх і як повернути людей додому? І як, зрештою, ті вибори провести? Адже це мають бути вибори і президентські, і парламентські, і місцеві. Бо інакше воно не спрацює. — про перехід країни від війни до миру