Близнець Віктор Семенович

Близнець Віктор Семенович

Стаття у Вікіпедії

Віктор Семенович Близнець (1933 — 1981) — український радянський письменник-прозаїк.

Цитати

	Я хочу померти. Тільки ненадовго. Хочу подивитися, що робиться там, під землею. Ну, зберуться люди, поплачуть, поголосять, засиплять могилу і підуть. А далі? А що тоді? Лежиш у домовині. Тихо. Чорно. І ось… відчиняються двері, залізні, скрипучі, і ти встаєш і спускаєшся вниз, начебто в погріб, а там, серед мороку густо людей, тих, що померли колись.
	— «Звук павутинки» (1969)

«Женя і Синько» (1974)

	Приходив у Київ жовтень — як свято, як осінній парад дерев. Каштани, берези, клени одяглись у найрозкішніше вбрання. І щедро кидали позолоту на брук і асфальт.
	— розділ «День золотого світла»

	…Вона не раз думала: «Ну, чому я не хлопець? Чому? Їм усе можна — лазити по деревах, стріляти, боротися, носити погони. А я?..» Женя тоді ще не знала, що через рік-два вона сміятиметься над своїми дитячими жалями й печалями і пишатиметься тим, що народилася дівчинкою. Бо це красиво — бути жінкою.
	— розділ «Хортик з анхіною»

Про Близнеця

	Він по-дитинному сприймав увесь світ — мав незаяложену, світлу натуру, дуже безпосередню, що часто шкодило йому у звичайному житті. Коли він ішов на зустрічі в школу, з молодшими чи старшими школярами, кожного разу хвилювався, ніби перед якимось іспитом. Він був надзвичайно відкритим, прямим і безпосереднім. У ті часи, особливо в розпал застою, такі вважалися ізгоями. Наприклад, працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» читали багато людей, але тихцем, а у Віктора вона запросто лежала на столі. Він був чудовою мішенню для стукачів. Нас зняли з квартирної черги, запропонували покинути роботу, він потрапив у чорні списки, кілька років ніде не друкували. Якщо в редакції щось і ставили в номер, то цензори тоді пильно за цим слідкували — все вигримували. Весь час викликали в райком, збирали там ветеранів, які його ганьбили, дорікали. Якось його викликали в ЦК комсомолу і запропонували написати покаянного листа. Віктор не погодився. Після цього тиск ще й посилився. Він опинився фактично в ізоляції. Колеги, журналісти, письменники намагалися з ним не зустрічатися, щоб на них не впала пляма.
	— Раїса Близнець, дружина письменника (2003)

	Він був людиною дуже інтенсивного внутрішнього життя, навіть надміру вразливий. — Є такий термін «низький больовий поріг» — у нього це було, і до болю іншого теж. Крім того, він був неймовірно самокритично налаштований, з листів це добре видно. Його самоїдство наростало, і до такої критичної межі, коли сталося самогубство. Останнього листа я отримав від Віктора за три місяці до трагедії. Він писав: «Настрої бувають похмурі, аж до чорної депресії, коли хочеться на все, і на себе, махнути рукою». Коли це читаєш тільки отримавши листа, то розумієш, що людина в тяжкому стані, які в кого тільки не бувають. А виявилося, що ці настрої були настільки депресивними, що він для себе виходу не бачив. Також на Віктора дуже сильно вплинуло самогубство Григора Тютюнника за кілька років до цього. Він дуже його шанував, у них були дуже добрі стосунки. Очевидно, цей «приклад» Тютюнника на нього теж подіяв.
	— Володимир Панченко, літературознавець (2013)