Беззаперечна правда

Беззаперечна правда (англ. Undisputed Truth) — автобіографічна книга американського професійного боксера Майка Тайсона, написана у співавторстві з Ларрі Сломаном.

Цитати з книжки

Я був наймолодшим чемпіоном у суперважкій вазі в історії боксу. Я був титаном, реінкарнацією Олександра Македонського. Мій стиль був блискавичним, мій захист був неприступним, а сам я був лютим. Просто неймовірно, як низька самооцінка і величезне Его можуть породити у вас манію величі. Проте після розгляду справи цей бог серед людей повинен був тягнути свою чорну дупу до суду для винесення вироку.

Відчайдушно й усією душею я бажав бути смиренним, але жодної смиренної кістки в мені не було.

Багато людей потім стверджуватимуть, що я став жертвою расизму. Але я думаю, що такі хлопці, як Модісет та Гаррісон, ув’язались у все це, імовірніше, заради шелесту банкнот. їм було загалом начхати на кінцевий юридичний підсумок справи; усі їхні думки були зосереджені на тому, щоб їхні імена потрапили до газет і вони стали великими шишками.

Якщо гарненько подумати, то ці релігійні хлопці мають харизму сутенерів. Вони можуть змусити будь-кого в церкві робити все, що їм заманеться. Тож для мене це завжди так, «єпископ-дефіс-сутенер», «преподобний-дефіс-сутенер».

Я виріс серед крутих жінок, жінок, які б’ються з чоловіками. Тож мені на думку не спадало, що бити жінку — то табу, адже жінки, яких я знав, могли вбити тебе. Ти мав битися з ними, бо якщо не будеш — вони поріжуть або застрелять тебе. Або ж вони приводили сюди чоловіків, щоб ті побили тебе, бо вважали тебе нікчемою.

Моя мати знала, що нічим добрим я не займаюсь, але тоді вже пізно було мене перевчати. Я став дитиною вулиць. Вона думала, що я злочинець і що я погано закінчу. Певна річ, вона вже бачила таке раніше — дітей, як я, і що з того виходило. Я крав що завгодно і в кого завгодно. Для мене не було жодних перешкод.

Разом із цією нововіднайденою впевненістю в моїй здатності постояти за себе зростала й моя злочинна натура. Я ставав усе нахабнішим. Я навіть почав красти у моєму власному районі. Мені здавалось, що так чинять усі. Я геть не розумів правил вулиці. Я думав, що все навколо було моєю чесною здобиччю, адже я сам точно був таким для інших. Я гадки не мав, що там були люди з якими краще не зв’язуватися.

Я нічого не знав про співчуття. Та й із чого б мені про це знати? Ніхто й ніколи не проявляв жодного співчуття до мене. Єдиний раз, коли я відчував співпереживання — це коли хтось застрелив чи підрізав мого друга. От тоді мені було сумно.

У мене були хоробрі друзі, які ладні були лізти в перестрілку за свої коштовності, годинники чи мотоцикли. Вони не здавались, коли на них нападали. Ці хлопці користувалися найбільшою повагою в окрузі. Не знаю, чи був я сміливим, але я точно мав приклади того, що можна назвати хоробрістю. Мені завжди здавалося, що я швидше божевільний, ніж сміливий. Я стріляв у людей посеред вулиці тоді, як моя мати виглядала з вікна. Я був безмозгим малим. Може, то й була, на думку Родні, сміливість, але, як на мене, це було від нестачі мізків. Я був екстремістом.

Кас виглядав саме так, як ви уявляєте собі крутого тренера з боксу. Він був невисокого зросту, повний, з лисою головою, і по ньому відразу було видно, що він сильний. Він навіть розмовляв жорстко, увесь його вигляд був сама серйозність — жоден м’яз на його обличчі не видавав навіть тіні посмішки.

Коли я тільки почав ходити до Каса, він навіть не пустив мене і боксувати. Щойно я закінчував своє тренування з Тедді, Кас сідав поруч зі мною, і ми розмовляли. Він говорив про мої почуття та емоції, а також про психологію боксу. Він хотів дістатися до самої моєї суті. Ми багато говорили про духовні аспекти гри.

«Якщо в тобі немає духовного воїна, ти ніколи не станеш бійцем. І плювати, наскільки ти великий та сильний», — казав він мені. Ми говорили про досить абстрактні поняття, але він усе ж зумів розбудити в мені приспані почуття. Кас знав, як говорити моєю мовою. Він виріс у жорсткому оточенні і теж був колись вуличним хлопчиськом. Насамперед Кас заговорив про страх і про те, як його подолати.

«Думаєш, ти знаєш різницю між героєм і боягузом, Майку? Що ж, і герой, і боягуз насправді відчувають одне й те саме. Різниця лише в тім, що вони реагують по-різному. І герой, і боягуз переживають однакові почуття, але ти маєш привчити себе діяти як герой, щоб утриматися від вчинків, притаманних боягузу».

«У ніч перед боєм ти не зможеш заснути. Але не хвилюйся, твій супротивник переживатиме те саме. Ви підете на зважування, і він виглядатиме сильнішим і спокійнішим за тебе, він буде здаватися холодним, мов лід, але зсередини його випалюватиме полум’ям страху. Твоя уява наділятиме його здібностями, яких у нього немає».

«Пам’ятай: рух знімає напругу. Тої миті, коли лунає дзвінок і ви вступаєте в контакт один із одним, ти побачиш, що твій противник нічим не кращий за інших, усі твої страхи та фантазії вмить розвіються. Сама боротьба — це єдина реальність, яка має значення. Ти повинен навчитися брати свою волю в кулак і контролювати реальність!»

Я міг слухати Каса годинами. І я так і робив. Кас навчав мене, як важливо слухати свою інтуїцію і діяти розслаблено, не даючи своїм емоціям та почуттям приймати рішення, правильність яких я розумів підсвідомо. Він сказав мені, що одного разу говорив про це з великим письменником Норманом Мейлером.

Взагалі-то я занадто емоційний. Пізніше я усвідомив, що якби не навчився позбуватись на ринзі від своїх емоцій, то нічого б не досяг. Я міг би відвісити супернику сильний удар, а потім злякатися, чому він не впав.

Мені було лише чотирнадцять, але я щиро вірив у філософію Каса: постійно тренуватися, думати як римський гладіатор, тримати свою свідомість у стані постійної війни, але бути спокійним та розслабленими зовні. Він практикував і навчав мене закону притяжіння успіху, навіть не підозрюючи про це. Кас був також майстром із самонавіювання.

Багато хто вважає, що моїм улюбленим боксером був Алі. Проте ні, найбільше мені подобався Роберто Дюран.

Коли я не тренувався, то дивився старі фільми про бої щонайменше по десять годин на день. Це було моєю винагородою на вихідні. Я дивився їх цілу ніч у своїй кімнаті наодинці. Я включав фільм на повну гучність і звук наповнював увесь старий будинок.[…] Іноді ми дивилися бійцівські фільми разом, і Кас давав мені поради про те, як би я міг побити Демпсі, Джефрі та Луїса.

Напад за Касом починався з доброго захисту. Він вважав, що для його бійця вкрай важливо не потрапити під удар. Щоб навчитися уникати ударів, він використовував спеціальний наповнений піском полотняний мішок, який був огорнутий мотузкою. Нам потрібно було маневрувати навколо нього, рухаючи головою так, щоб не потрапити під його удар. Я став справжнім майстром у цій вправі.

Я дивився бої боксерів по телевізору і помічав їх скривлені обличчя, коли вони наносили удари одне одному, дивився на їх пошрамовані тіла і... я бажав собі таке саме обличчя і таке ж тіло. Ми говорили про всіх тих великих людей. Я закохався в Джека Джонсона. Що то за сміливий хлопець! Вій був першим чорним хлопцем, що мав визнання. І мені пасувала його зверхність.

Великі бійці здатні були провести найкращий бій у своєму житті, навіть якщо хтось викрав би їхню дитину або вбив би їхню матір. Великі люди абсолютно незалежні від своїх емоцій. Так само можна сказати й про артистів, не лише про боксерів. Деякі з легендарних артистів, про яких я читав, могли переживати надзвичайно сильні емоції та несприятливі стани, але коли вони виходили на сцену, то грали свою роль просто неймовірно. Бувало, що вони не могли навіть ходити, але в них залишалась їхня величезна витримка та мотивація. Іноді їх просто зі сцени забирали до лікарні. Я хотів бути одним із тих бійців та артистів.

Кас був повернутий на маніпулюванні та психологічному тиску. Він вважав, що бокс на 90 відсотків залежить від психологічного, а не фізичного аспекту. Воля, а не вміння. Тому, коли мені виповнилося п’ятнадцять, він почав водити мене до гіпнотерапевта на ім’я Джон Хелпін.

Ми вийшли на середину рингу, щоб отримати інструкції, і я так пронизливо подивився йому в обличчя своїм злісним поглядом, що рефері був змушений відштовхнути мене і дати попередження ще до початку бою. Пролунав дзвінок, і я накинувся на нього. Не минуло хвилини, як я вже так майстерно бив його, що його тренеру довелось кинути рушник. Тепер я був дворазовий олімпійським чемпіоном серед юніорів. — Про бій з Келтоном Брауном на юнацькому олімпійському чемпіонаті 1982 року

Кас планував, що я виграю золоту медаль на Олімпіаді, а потім почну свою кар’єру з вигідного телевізійного контракту. Проте з цього нічого не вийшло. Професійним промоутерам я був нецікавий. Ніхто в боксі не вірив у Касів «пікабу»-стиль. До того ж багато людей вважали мене занадто низьким для того, щоб бути ефектним важковаговиком.

Шляху з рингу без чемпіонського пояса для мене не існувало. Усі ці жертви, страждання, самовідданість, жертви, страждання. Кожного божого дня, щохвилини. Коли я нарешті повернувся рано вранці до свого готельного номера, я подивився на себе в дзеркало, кинув погляд на пояс і усвідомив, що виконав свою місію. І ось тепер я був вільний.

Малим я читав книгу про Олександра Македонського. Він ладен був поміняти ціле життя в безвісності на кілька років слави. То яка мені різниця, якщо я помру? У мене ніколи не було нормального життя, так на що ж мені було чекати?

У мене було все, чого я бажав, але всередині я був нещасний. Зовнішній світ більше не приносив мені щастя. Я тоді не знав, як запалити щастя всередині, пройшло безліч часу, перш ніж я зрозумів, що щастя — це робота з собою. Тож у цьому стані відчаю я зробив найгірше, що міг тільки зробити. Я одружився

Мене вразили злидні в Мексиці. Насправді, я навіть злився на них за те, що вони виявились біднішими за мене, тому що тепер я більше не міг жаліти себе. Понад усе на світі мій успіх підживлював сором за те, яким бідним я був. Цей сором за свою бідність завдавав мені більше болю. Ніж будь-що інше в моєму житті.

Я нащадок рабів. Досі в мене є великі сумніви в тому, що інші здатні поважати мене як людську істоту. Я був нігером, і цей ковбойський прокурор збирався копати мене в обличчя своїми ковбойськими шпорами. Ніхто з цих людей не збирався мені допомагати. Зі мною було скінчено того самого дня, коли мені пред’явили звинувачення. Так чи інакше, але мене збиралися засудити.

Я завжди був злий на суспільство, а тепер став убачати у собі мученика. Я завжди говорив, що тиран умирає, коли закінчується його царювання, але коли вмирає мученик, він стає царем. Тож, почитавши Мао і Че, я став ще більшим анархістом. Я так сильно захоплювався Мао, що витатуював у себе на тілі його обличчя. Я набив собі також Артура Еша. Мені дуже сподобалася його автобіографія, я й гадки не мав, що він такий розсудливий і тямущий.

Я ніколи не забуду, як мене відвідував у в’язниці Тупак. Тупак ставив мені більше запитань, ніх хто завгодно з моїх друзів-знаменитостей. У всьому світі, коли люди бачать мене, вони незмінно запитають мене, яким був Тупак, не встигнувши ще навіть розпитати про бокс. Тупак був найкращим у світі. Він був чортів Хьюї Ньютон, він був Мао Цзедун, він був Карлом Марксом, він був просто всім.

Люди говорили, ніби я думав, що мене поб’ють, тому і вкусив Холіфілда. Проте це повна нісенітниця. Якби це було так, я б зробив це в першому ж бою. У будь-якому бою глядачі могли бачити, що коли я програвав, то сприймав свою поразку, як чоловік, ніколи не падаючи духом. Ніхто ніколи не міг назвати мене собакою Я був злий, я втратив самовладання. Я вкусив Евандера Холіфілда за вухо, тому що тоді я був розлюченим, і більше не хотілося битися за правилами Маркіза Квінсберрі.

Англійський журналіст Тоні Сьюелл опублікував статтю під заголовком «Чому Залізний Майк був правий, коли вкусив за вухо?» Він писав: «Тоді, як світ піднімається в праведному обуренні й вимагає, щоб Тайсону заборонили виступати за те, що він впав у сказ, я відчуваю виразний запах лицемірства. Тайсон був гладіатором, який порушив правила. Справжні дикуни — це глядачі, які тепер хочуть згодувати його левам».

Такий був світ, у кому я виріс. Усі мої друзі вбивали людей, відбираючи у них наркотики. Я пішов одним шляхом, вони — іншим, але ми продовжували підтримувати контакт. А тепер мене тягли назад у той світ, це був справжній кошмар. Мені здавалося, що весь світ валиться на мене.

Роками я ходив на збори анонімних алкоголіків, читав їхню книгу і працював над своєю реабілітаційною програмою. І ось раптом це знання прийшло до мене зі смертю моєї дочки, я навіть не розумів, звідки воно взялося. Просто якось на автопілоті — бум!

Я ніколи не думав, що мене включать до Залу слави. У мене тоді була настільки погана репутація, що мене не любив ніхто з боксерського світу. Тоді в Залі вже були хлопці, які розпочали кар’єру в боксі пізніше за мене, тож я був упевнений, що ніколи не буду гідним цієї честі. Я знаю, що повинні були відчувати ці старі бійці. Котишся собі вниз зламаний і просто чекаєш день за днем дзвінка, який може ніколи й не пролунати.

Я ніколи не дозволяв людям забувати про стару школу. Коли я завдав удар, якому навчився у Бенні Леонарда або Гаррі Треба, то завжди віддавав їм належну шану. Такі хлопці, як Джо Ганс, Леонард і Джон Л. Салліван, були першими, а перших завжди потрібно визнавати. Вони перетворили бокс на справжнє мистецтво.

Бій є захопливим, коли боксер бажає і вміє завдавати болю своєму супротивнику. Це передумова чудового бою та становлення суперзірки. Виходячи на ринг, я перетворювався на звіра. Як собака в ямі, я був там, щоб розважити публіку. Чим більше я завдавав болю, тим швидше я вчився калічити, тим більше захоплення, що буквально живило мене, я отримував від натовпу. Сьогодні боксери не мріють заподіяти біль своїм противникам. Це просто якесь розкисання боксерів. Шугар Рей Робінсон, Роккі Марчіано — ці хлопці ладні були померти за цей пояс, і вам довелося б вбити їх, щоб відвоювати його у них.

Кас, як і всюди в моєму житті, справив великий вплив на моє шоу одного актора. Я успадкував здатність Каса розповідати історії. Мені з моїми здібностями до нього далеко, але на дещо я-таки здатний завдяки Касу, який пригощав мене класичними боксерськими історіями — епічними та легендарними розповідями про пригоди та зраду.

Я завжди мав глибоку повагу до великих звершень. Гроші ніколи нічого для мене не означали, водночас як розповіді про великі звершення завжди надихали мене піднятися до найвищих вершин. Розважати людей для мене не так легко, як боксувати. Я ненавиджу акторство за те, що мені доводиться робити, але люблю його за те, як воно змушує мене себе почувати. Я ладен зробити майже що завгодно задля того, щоб розважити публіку.

Кас вірив, що з рингу краще виїхати на щиті, аніж здатися. Але тепер я розумію, що немає нічого важливішого за життя. Немає жодного кубку, жодного поясу, жодної слави важливіших, ніж життя і люди, яких ти любиш.

Раніше я був першим, хто хотів померти з честю на рингу. Але ті часи пройшли. Це ж просто безглузд гра. І я був, напевно, найбільшим лохом, який коли-небудь грав у цю гру.

Я просто знав, що я — чемпіон світу ще до того, як отримав цей пояс. Я просто ним був. У мені все ще живе цей інший Майк Тайсон, з яким мені важко впоратися. Я не знав, хто, блядь, цей хлопець. Я був супер чемпіоном, але ніколи не міг знайти там собі місця. Можна подумати, що я був одним із найбільш розшукуваних злочинців Америки.

Джерела

• Майк Тайсон. Беззаперечна правда. — Харків: Фоліо, 2020. — 619 с. — ISBN 978-966-03-9446-9