Андре Рош

Андре Рош

Стаття у Вікіпедії

Андре Рош (фр. André Rauch; нар. 13 березня 1942) – французький історик, найбільше відомий роботами про історію почуттів та маскулінності.

Цитати

З книги «Перша стать»

Еволюція ролей відбувається одночасно зі зміною норм поведінки. Дотепер роздягальні й туалети нагадують про давній розподіл сексуальних табу і сорому, що змушували при оголенні ототожнювати погляд Іншого та його бажання. Промовиста дрібничка. Але важлива для тих, хто знає, як у європейському суспільстві відбувалися розділення та виключення.

Незаміжня жінка зразка ХІХ століття – її ще називали «старою дівою» – непросто немає чоловіка чи сімейної підтримки: позаяк вона не є втіленням і вмістилищем чоловічої честі, то зазнає ризику насильства. Про неї говорять вільно, тут немає ні табу, ні цензури.

Принципу розділення статей дотримувалися як першого акту ініціації. Перетворення на чоловіка передбачало відкриття бажання, що приходило через позбавлення присутності жінок, і водночас опановувалися риси чоловічої поведінки: самовдоволений погляд, певний вигин губ або похитування голови, манера стискати кулаки, жест для закочування рукавів, спосіб розстібати ширінку, щоб попісяти. Кожен із цих уроків позначав тілесність індивіда та унеможливлював плутанину з іншою статтю, яку й так тримали віддалік.

Рефлексія про становлення дозвілля, розпочата Корбеном, веде до наступної – про статеві відмінності. Жінкам, можливо, часу не бракувало, але чоловіки, котрі були в основі ритмів життя індустріального суспільства, приборкали час першими. Саме їхні робочі години відтворюють вихідні дні й перерви, саме вони обирають час відправлення та прибуття у разі подорожі; нав’язуючи світові власні ритми, чоловіки демонструють свою могутність.

Солідарність – це принцип: аби героїзм існував, потрібно, щоби спільнота не обмежувалася лише демографічним складом; героїзм існує завдяки спільним цінностям, за зв'язок із якими правлять продемонстровані переконання. — Перша стать

Старша школа (ліцей) та середні класи (колеж) протягом ХІХ століття стали новими місцями дитинства. Попри соціальну нерівність, і в родині, і в громаді існувала згода щодо потреби принести жертву освіті, тож синів навантажували вірою, про яку нагадують слова вчителя, що їх у своєму дослідженні цитує Узуф: «У школі потрібно добре вчитися та боятися розчарувати родину, що приносить таку жертву».

У 1841 році у «Спогадах двох молодих дружин» Бальзак вигукує: «Відрубавши голову Людовику XVI, революція відрубала всі голови родин». Справді, заперечення королівської влади зробило більш крихкими й символи батьківської влади.

Французька революція виявляла відмову від патріархату. На відміну від американської революції, вона ніколи не матиме отців-засновників, адже її герої повбивали одне одного так само пристрасно, як перед тим браталися. Королівське батьковбивство призводить до проголошення народу побратимів.

Хто ж такий чоловік? Той, кому жінки віддали зброю і хто став громадянином; звісно, це лише одна з ознак, але в суспільстві, де слово «рівність» стало найважливішим, це і є символічним визнанням. Він стає чоловіком уже тому, що більше не належить лише корпорації, родині чи своєму району.

XIX століття постає як час цілковитої зміни нашої цивілізації – вона захоплива та руйнівна зокрема для чоловічої ідентичності. Це вихід із суспільства батьків, яке, схоже, не зазнавало змін із незапам’ятних часів (у записах про паству в церковних книгах XVIII століття отці перераховують родини, а не окремих індивідів; вони завжди окремо на початку списків згадують pater familias, вживаючи формулювання, яке використовували ще в римські часи, далі наведено імена дружини, дітей і слуг).

Ця книжка, звісно, не мала на меті просто вивчити конкретний період (дуже важливий!), який перевернув старий світ. Тут осмислено елемент цивілізації, що не має аналогів в історії: чоловіки, чия фізична та символічна постать колись була гарантом соціального порядку, змінили свій статус. Тож потрібно було вивчити соціальні умови їхнього життя, аби проаналізувати афекти й бажання і поставити питання про те, що відбувається, коли йдеться про мужність.

Про книгу «Перша стать»

	Коли Сімона де Бовуар писала свою «Другу стать», вона зауважувала, що жінка за визначенням є Іншою. Звичайно, не просто Іншою, а Іншою порівняно з чоловіком, який ніби втілює в собі «норму». Тож не дивно, що описувати «норму» потреби ніби й не виникало... Аж поки за справу не взявся історик Андре Рош, який вирішив дослідити, як твориться та розбудовується культурний конструкт, згідно з яким «хлопчики не плачуть». Науковець вивчив, що відбувалося в історії Франції з Великої французької революції до переддня Першої світової. До речі, книжка також має другий том, присвячений саме XX століттю, але він наразі не перекладений українською.
	— Ірина Славінська

	Мені було цікаво читати «Першу стать», оскільки ця книжка викриває декілька механізмів, які рухають кубики цього культурного конструктора. Дуже показовим тут є розділ про армію, де можна поміркувати про те, як утиск обов’язкового призову та строкової служби перетворюється на привілей, творячи закритий простір для обраних, у якому діють свої правила – нагороди, костюми тощо. Можливо, найбільш упізнаваний для сучасного читача розділ – про місто та міські розваги.
	— Ірина Славінська

Джерела

• Андре Рош. Перша стать. Зміни та криза чоловічої ідентичності = Le premier sexe : mutations et crise de l'identité masculine; Пер. з франц.: Ірина Славінська. — Київ: Основи, 2018. — ISBN 978-966-500-827-9