Андре Рош

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андре Рош
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Андре Рош (фр. André Rauch; нар. 13 березня 1942) – французький історик, найбільше відомий роботами про історію почуттів та маскулінності.

Цитати[ред.]

З книги «Перша стать»[ред.]

  •  

Еволюція ролей відбувається одночасно зі зміною норм поведінки. Дотепер роздягальні й туалети нагадують про давній розподіл сексуальних табу і сорому, що змушували при оголенні ототожнювати погляд Іншого та його бажання. Промовиста дрібничка. Але важлива для тих, хто знає, як у європейському суспільстві відбувалися розділення та виключення[1].

  •  

Незаміжня жінка зразка ХІХ століття – її ще називали «старою дівою» – непросто немає чоловіка чи сімейної підтримки: позаяк вона не є втіленням і вмістилищем чоловічої честі, то зазнає ризику насильства. Про неї говорять вільно, тут немає ні табу, ні цензури[1].

  •  

Принципу розділення статей дотримувалися як першого акту ініціації. Перетворення на чоловіка передбачало відкриття бажання, що приходило через позбавлення присутності жінок, і водночас опановувалися риси чоловічої поведінки: самовдоволений погляд, певний вигин губ або похитування голови, манера стискати кулаки, жест для закочування рукавів, спосіб розстібати ширінку, щоб попісяти. Кожен із цих уроків позначав тілесність індивіда та унеможливлював плутанину з іншою статтю, яку й так тримали віддалік[1].

  •  

Рефлексія про становлення дозвілля, розпочата Корбеном, веде до наступної – про статеві відмінності. Жінкам, можливо, часу не бракувало, але чоловіки, котрі були в основі ритмів життя індустріального суспільства, приборкали час першими. Саме їхні робочі години відтворюють вихідні дні й перерви, саме вони обирають час відправлення та прибуття у разі подорожі; нав’язуючи світові власні ритми, чоловіки демонструють свою могутність[1].

  •  

Солідарність – це принцип: аби героїзм існував, потрібно, щоби спільнота не обмежувалася лише демографічним складом; героїзм існує завдяки спільним цінностям, за зв'язок із якими правлять продемонстровані переконання.[2]Перша стать

  •  

Старша школа (ліцей) та середні класи (колеж) протягом ХІХ століття стали новими місцями дитинства. Попри соціальну нерівність, і в родині, і в громаді існувала згода щодо потреби принести жертву освіті, тож синів навантажували вірою, про яку нагадують слова вчителя, що їх у своєму дослідженні цитує Узуф: «У школі потрібно добре вчитися та боятися розчарувати родину, що приносить таку жертву»[1].

  •  

У 1841 році у «Спогадах двох молодих дружин» Бальзак вигукує: «Відрубавши голову Людовику XVI, революція відрубала всі голови родин». Справді, заперечення королівської влади зробило більш крихкими й символи батьківської влади[1].

  •  

Французька революція виявляла відмову від патріархату. На відміну від американської революції, вона ніколи не матиме отців-засновників, адже її герої повбивали одне одного так само пристрасно, як перед тим браталися. Королівське батьковбивство призводить до проголошення народу побратимів[1].

  •  

Хто ж такий чоловік? Той, кому жінки віддали зброю і хто став громадянином; звісно, це лише одна з ознак, але в суспільстві, де слово «рівність» стало найважливішим, це і є символічним визнанням. Він стає чоловіком уже тому, що більше не належить лише корпорації, родині чи своєму району[1].

  •  

XIX століття постає як час цілковитої зміни нашої цивілізації – вона захоплива та руйнівна зокрема для чоловічої ідентичності. Це вихід із суспільства батьків, яке, схоже, не зазнавало змін із незапам’ятних часів (у записах про паству в церковних книгах XVIII століття отці перераховують родини, а не окремих індивідів; вони завжди окремо на початку списків згадують pater familias, вживаючи формулювання, яке використовували ще в римські часи, далі наведено імена дружини, дітей і слуг)[1].

  •  

Ця книжка, звісно, не мала на меті просто вивчити конкретний період (дуже важливий!), який перевернув старий світ. Тут осмислено елемент цивілізації, що не має аналогів в історії: чоловіки, чия фізична та символічна постать колись була гарантом соціального порядку, змінили свій статус. Тож потрібно було вивчити соціальні умови їхнього життя, аби проаналізувати афекти й бажання і поставити питання про те, що відбувається, коли йдеться про мужність[1].

Про книгу «Перша стать»[ред.]

  •  

Коли Сімона де Бовуар писала свою «Другу стать», вона зауважувала, що жінка за визначенням є Іншою. Звичайно, не просто Іншою, а Іншою порівняно з чоловіком, який ніби втілює в собі «норму». Тож не дивно, що описувати «норму» потреби ніби й не виникало... Аж поки за справу не взявся історик Андре Рош, який вирішив дослідити, як твориться та розбудовується культурний конструкт, згідно з яким «хлопчики не плачуть». Науковець вивчив, що відбувалося в історії Франції з Великої французької революції до переддня Першої світової. До речі, книжка також має другий том, присвячений саме XX століттю, але він наразі не перекладений українською[1].

  Ірина Славінська
  •  

Мені було цікаво читати «Першу стать», оскільки ця книжка викриває декілька механізмів, які рухають кубики цього культурного конструктора. Дуже показовим тут є розділ про армію, де можна поміркувати про те, як утиск обов’язкового призову та строкової служби перетворюється на привілей, творячи закритий простір для обраних, у якому діють свої правила – нагороди, костюми тощо. Можливо, найбільш упізнаваний для сучасного читача розділ – про місто та міські розваги[1].

  — Ірина Славінська


Bookmark-new.svg

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Андре Рош. Перша стать. Зміни та криза чоловічої ідентичності = Le premier sexe : mutations et crise de l'identité masculine; Пер. з франц.: Ірина Славінська. — Київ: Основи, 2018. — ISBN 978-966-500-827-9