Перейти до вмісту

Ірена Клепфіш

Матеріал з Вікіцитат
Ірена Клепфіш
Медіафайли у Вікісховищі

Ірена Клепфіш (англ. Irena Klepfisz; народилася 17 квітня 1941) — єврейська лесбійська письменниця-феміністка, поетеса, вчена та активістка, яка живе в США.

Цитати[ред.]

  •  

Коли євреї нарешті підняли повстання у квітні 1943 року, польське підпілля відмовило їм майже в усіх формах допомоги. Незважаючи на те, що вони зіткнулися з тим самим ворогом, навіть незважаючи на те, що їхня країна була окупована, поляки не змогли подолати свій антисемітизм і приєднатися до євреїв у боротьбі за свободу обох груп, і натомість вирішили організувати окреме польське повстання більше ніж через рік.[1]

  — «Антисемітизм у лесбійському/феміністичному русі» (1981)
  •  

Якби мене хтось запитав, чи вважаю я, що в цій країні можливий єврейський Голокост, я б одразу відповіла: «Звичайно». Хіба в Америці не було інших голокостів? Хіба Америка не винищувала інших, тих, кого вона вважала небажаними, або тих, хто був на її шляху? Хіба в цій країні зараз не відбуваються Голокости? Чому я маю вірити, що воно назавжди залишатиметься доброзичливим до нехристиянина, який є джерелом усіх його бід, крадієм усіх його багатств, комуністом, який зраджує його таємниці, прихованим жонглером його влади, убивцею його бога? Чому я повинна вірити, що за сприятливих обставин Америка виявиться доброю до єврея? Що, надавши достатньо влади фашистам, єврей залишиться недоторканим?[1]

  — «Антисемітизм у лесбійському/феміністичному русі» (1981)
  •  

Голокост. Я вважаю, що це слово майже неможливо написати, тому що тут, в Америці, це слово втратило майже будь-яке значення. І провина лежить як на неєвреях, так і на євреях. Це пов'язано з «американським способом життя», з процесом американізації, з американським великим бізнесом, з комерційністю, з позуванням, зі штучними почуттями... Я бачу — і мене це постійно приголомшує, — що люди (включаючи не-євреїв) наполягають на його викопуванні. Письменники, наприклад, які не відчувають і не мають відношення до війни, наполягають на ній як на літературній метафорі, як на епіграфі, як на якомусь необхідному доповненні. Невимушений натяк на Аушвіц. Побічна згадка про Варшавське гетто. Вважається, що це «вкраплення» єврейського досвіду відображає чутливість, велике серце. І, звичайно, ні. Це просто літературний Голокост, Голокост слів, які не мають нічого спільного з фактами. Це не більше ніж поза. Мушу сказати, що мої зуби скриплять щоразу, коли я бачу ці безглузді жести — як правило, позбавлені будь-якого єврейського контексту, позбавлені будь-якого відчуття єврейського досвіду чи історії.[2]

  — «Протистояти Америці та вижити» (1982)
  •  

Як я можу сказати людям, що для тих, хто вижив, з ким я виросла, Голокост ніколи не закінчувався? Що все життя я відчуватиму втрату від того, що ніколи не знала свого батька, ніколи навіть не мав його фотографії після сімнадцяти років. Що все життя я відчуватиму втрату тіток, двоюрідних братів і бабусь, яких я ніколи не знала. Що мама досі складає полиці з продуктами — про всяк випадок. Що через двадцять років після війни, коли зі стелі вітальні впала штукатурка, вона завмерла від страху, бо думала, що нас бомблять... Голокост не був подією, яка закінчилася в 1945 році — принаймні для тих, хто вижив. Не для мене. Це тривало й триває, тому що ми з мамою були самі.[2]

  — «Протистояти Америці та вижити» (1982)
  •  

Те, з чим стикається єврейська лесбіянка, є типовою консервативною позицією. Зачинені двері. Тиша. Огида. [2]

  — «Протистояти Америці та вижити» (1982)
  •  

Я пишу так само з єврейської свідомості, як і з лесбійської/феміністської свідомості. Вони обоє завжди поруч, над якою б темою я не працювала. Вони вбудовані в мої твори, вбудовані й переплетені настільки, що їх не обов’язково можна розрізнити як окремі елементи. Вони зливаються, змішуються й розмиваються, бо багато в чому вони однакові. [2]

  — «Протистояти Америці та вижити» (1982)
  •  

Я не погоджуюся з припущенням, що існують два різні єврейські світи — прогресивний і мейнстрім (або традиційний), — усі цінності та норми яких завжди суперечать. Мій досвід як феміністки та лесбіянки свідчить про те, що єврейський світ, який ми називаємо прогресивним, часто був таким же повільним і неохоче вирішував проблеми фемінізму та геїв, як і єврейський світ традиційний. Було досягнуто певних успіхів, і багато, хоч і не всі, єврейські прогресивні люди досягли стадії обов'язкового на словах і забезпечення символічного представництва на прогресивних заходах. Але чітка відданість боротьбі з сексизмом і гомофобією та відданість здобуттю повних прав для геїв не викликали тих самих пристрастей, які викликає боротьба за права інших меншин. Більшість єврейських феміністок і геїв, яких я знаю, залишаються злими та розчарованими єврейськими прогресивними людьми. Глибоко віддані прогресивним справам, часто в авангарді політичних дій, єврейські феміністки та геї виявляють, що борються за права інших, не знаючи, чи інші будуть боротися за нас. Більшість часу ми ведемо сексистські та гетеросексистські битви поодинці в обох цих світах.[3]

  — «Єврейські прогресивні діячі та єврейська громада» (1988)
  •  

Як феміністка та лесбіянка, як ідишистка та культурна єврейка, я часто почуваюся відчуженою від єврейських прогресивних людей, які не поділяють моїх культурних проблем, які не турбуються про виживання єврейської культури... Фактично, я виявила, що мої проблеми про єврейську ідентичність і культуру часто формують місток до традиційної єврейської громади і дозволяють мені сприймати такі прогресивні проблеми, як права жінок, геїв і лесбіянок.[3]

  — «Єврейські прогресивні діячі та єврейська громада» (1988)
  •  

З двадцяти років моє его було вкладено в поезію. Для мене перспектива виразу через поезію перетворює самотню тишу та порожню сторінку на суцільне задоволення. Я не відчуваю страху, знаючи, що можу порушити всі правила, винайти власні форми. У якому б образі я не виступала, мій голос залишається доступним і впізнаваним. Немає ні хитрощів, ні пози, ні відчуття, що я маю перетворитися на когось іншого. Як поет, я залишаюся спокійно нерозважлиовою. Я експериментую, ризикую, що іноді спрацьовує, а іноді ні. Роками я не мала такої сміливості в написанні есе. Це здавалося залізним жанром, від якого я не могла ані втекти, ані вписатися в нього.[4]

  — «Dreams of an Insomniac: Jewish Feminist Essays, Speeches and Diatribes» (1990)
  •  

У тринадцять років я спробувала мовчати. У шістнадцять я спробувала залишитися анонімним. Відтоді я дізналася, що це не єдині варіанти.[4]

  — «Dreams of an Insomniac: Jewish Feminist Essays, Speeches and Diatribes» (1990)
  •  

Я відчуваю терміновість, коли справа стосується Трампа та його адміністрації. Я сьогодні тут, тому що починаю бачити те, що бачили мої батьки в 1930-х роках у Європі. Я завжди намагалася уявити, як їм було, але я вперше в житті відчуваю, що переживаю щось подібне. Це викликало у мене величезне відлуння. «Америка перш за все» суттєво не відрізняється від «Deutschland über Alles». Одна з речей, яка мене лякає, це глобальне зростання правих рухів у Сполучених Штатах, Європі та Ізраїлі. Американські ультраправі ведуть діалог із подібними рухами в Ізраїлі, і це може становити небезпеку як для ізраїльтян, так і для американців.[5]

  — Інтерв'ю (2017)
  •  

Я народився у Варшаві під час війни. І я... вижила частково тому, що мене сховали в католицькому притулку. І мої батьки це влаштували. Мій батько загинув під час повстання. Він був одним із учасників повстання — його організації.[6]

  — Інтерв'ю Їдишському Книжковому Центру (2017)
  •  

Одна з речей, яку я зробила, коли поїхала до Польщі цього літа, — я наполягла на тому, щоб там були лесбіянки — тому що я знаю, що там відбувається — я наполягла на тому, щоб у моїй біографії було слово «лесбіянка». І це було цікаво – у Кракові до мене підійшло троє молодих людей, один із них був у сльозах, просто в захваті від того, що я це зробила, і що я насправді говорила про це.[6]

  — Інтерв'ю Їдишському Книжковому Центру (2017)

Примітки[ред.]

  1. а б «Антисемітизм у лесбійському/феміністичному русі» (1981)
  2. а б в г "Resisting and surviving America" (1982)
  3. а б "Jewish Progressives and the Jewish Community" (1988)
  4. а б Dreams of an Insomniac: Jewish Feminist Essays, Speeches and Diatribes (1990)
  5. Interview with Haaretz (2017)
  6. а б Interview with Yiddish Book Center (2017)