Інтернаціоналізм чи русифікація?

Матеріал з Вікіцитат

«Інтернаціоналізм чи русифікація?» — книжка Івана Дзюби, написана у вересні — грудні 1965 року.

Цитати з книжки[ред.]

  • Національна справа — це справа всього народу і справа кожного громадянина; це корінний інтерес усього народу і громадянства, совість кожного з нас; вона не відсуває всіх інших справ, інтересів та ідеалів, але нерозривно з ними зв'язана, і ніхто не має права мовчати, коли бачить щось неподобне, так само як ніхто не має права затуляти вуха від тривожних голосів.
(Інтернаціоналізм чи русифікація. — С. 42)
  • Ці поняття у нас вважаються одіозними; у всякому разі той, хто пробував би говорити нині на Україні про національне почуття, національну свідомість, національні обов'язки сучасного українця, був би одразу ж і без вагань зарахований до «українських буржуазних націоналістів».
(Інтернаціоналізм чи русифікація. — С. 75.)
  • Чи існує сьогодні на Україні україноненависництво? Багатьох це питання здивує. Але не всіх. Я певен, що знайдеться чимало українців і навіть неукраїнців, які не лише ствердять, що існує, але й наведуть факти з власного досвіду.
(Інтернаціоналізм чи русифікація. — С. 129)

Цитати про книжку[ред.]

  •  

Так зване «мовне питання» ще, без сумніву, деякий час буде жваво обговорюватись у нашому суспільстві. Це напруження — багато в чому спадок радянсько-російського імперіалізму. Більшість його механізмів Іван Дзюба описав іще 1965 року. Цей есей, попри те, що позначений тогочасною риторикою, що нині нам уже не близька, дає розуміння культурно-мовного протистояння України з імперським центром[1].

  Радомир Мокрик
  •  

Розумію, що потенційний читач може махнути рукою, мовляв, що можна почерпнути із самвидавного есею 60-річної давнини. Насправді ж, читаючи текст Івана Дзюби, ти подекуди дивуєшся: речі, зображені в ньому, — досі дуже актуальні[1].

  — Радомир Мокрик

Примітки[ред.]