Кейван Інга Іларіївна

	Інга Кейван
	Стаття у Вікіпедії

Інга Кейван (ім'я при народженні Кейван Інга Іларіївна; нар. 25 грудня 1976, Чернівці, СРСР) — українська поетеса, літературна критикиня, літературознавиця. Авторка ідеї та головна редакторка сайту літкритики «LSD» («Література. Сучасність. Діалог»).

Цитати

Здається, ми завжди були разом. Це мій спосіб внутрішнього існування, мої ритми, якість мого мозку, спосіб діалогу, спосіб пізнання і вимовляння, я так чую, так бачу, так утікаю, так лікуюся^[1]. — Про поезію

Литовці – чудові люди, дуже шляхетні. Вони відчутно прихильні до українців, у них збережена пам’ять і відчуття спільності нашої історії. Мені видається, що вони зберегли в собі тих нас, давніх. А їхня мова, наче замовляння^[1].

Митець не може залишатися осторонь. Митці – це люди творчого інтелекту і вони мають висловлюватися, вони мають рефлексувати. Це можливість залишити після себе осмислення важливих подій^[2].

Митці – люди з іншого тіста. І їхня «тонкошкірість», як дехто каже, це не слабкість. Це – риса, без якої вони не можуть творити. Це один з їхніх інструментів. І митці потребують більш чутливого ставлення світу^[2].

Мої батьки. Це дуже дорогі мені люди. Скільки себе пам’ятаю, я сповнена величезної любові до них і водночас страху втрати та страху образити їх. Звісно, у нас були різні моменти у житті, але ми завжди із них вибиралися разом. Були дуже складні періоди, але ми перемагали. Вони мене народили зовсім молодими: Мамі було 22, Татові – 25. У нас багато щасливих кадрів^[1].

Поки людина прагне володарювати над іншим – у ній живе раб. Коли людина стане настільки вільною, що подолає в собі цього раба, вона почне жити інакше^[2].

У поезії потрібно бути собою і нічого не боятися^[2].

Я для себе відкрила Крим у досить свідомому віці через твори Коцюбинського. Хоча я особисто ніколи там не була^[2].

Цитати з віршів

Всесвіт пахне молозивом,
Всесвіт пахне білим.
Чорні діри – ерозії
У вселенських фібрах.
Густина, упокорена
Неминучістю ритмів.
Густина закоркована
В запорошену Вічність.
Зябра тонко здіймаються
У старих прісноводних –
Саморізи галактик
Зариплять в плазмі крові^[3].

...Завмер попід Дубом світлий Мамай.
Заснула в руках його
Мама налита,
Їй снилися радість, діти, Мамай
...Це потім
буде
вона
голосити^[3]...

Можу крізь всесвіт прорости
Травою
Але я
Це вже робила,
І даремно.
Проростала
На світло спогаду –
Та вросла в порожнечу.
[...]
А ти залишаєшся лише з холодом,
Який вріс у хребет і капіляри.
І просиш бабусю,
Аби обійняла тебе блакитним^[3]...

Коли Бог приходить,
Обов’язково хтось йде.
І ти стягуєш голову ременем,
Аби не розпалась,
Як стулки горіха сухого.
Бо за це принесене треба.
Треба^[3]...

Коли Бог приходить,
Просто знаєш про це, і все.
Починають дзвеніти срібні пружинки
Тонші за павутиння –
Так говорять рослини,
І ти чуєш їх,
Бо до тебе Бог притулився
Цуциком
І лизнув твою литку^[3].

Ти знаєш,
Як це щоразу повертатися,
Народжуючись із цієї липкої маси?
Спльовуючи шматки
Себе минулої?
Спльовуючи шматки себе,
Спльовуючи минуле^[3]...

Цитати про Інгу Кейван

	У неї чаклунське ім'я і кельтське прізвище, вона пише поетичні книги і лібрето до мюзиклів, викладає студентам і займається піаром. Про своє місто говорить з безмірною любов'ю і мріє про собаку. Вона ніколи не була в Криму, але присвячує йому вірші^[2].
	— Гульнара Поготова

Джерела

Інґа Кейван. Тінь базальту. Тіло базальту.. — Чернівці: Букрек, 2014. — 264 с.

Примітки

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[pogliad-1] а ^б ^в Інга Кейван: Важливо, яка енергія розходиться на все місто із центру Чернівців

[pravda-2] а ^б ^в ^г ^д ^е Інга Кейван: «Митці – люди з іншого тіста»

[zbruc-3] а ^б ^в ^г ^д ^е Складність, яка себе усвідомлює. Світлана Вардеванян

[1]

[2]

[3]