Перейти до вмісту

Ізабелла Андреіні

Матеріал з Вікіцитат
Ізабелла Андреіні
Медіафайли у Вікісховищі
Вікіпедія
Вікіпедія

Ізабелла Андреіні (вроджена Ізабелла Каналі, 1562 – 10 червня 1604), також Ізабелла Да Падова — італійська акторка і письменниця.

Цитати[ред.]

  •  

Мене не втомлює прагнення слави, мого імені не має торкнутися заздрісне забуття[1]. — З листів Андреіні

  •  

Не бог, як ви пишете, а богиня[2]. — З книжки прозових мініатюр «Літери»

  •  

Ви кажете, що кохаєте мене так, як я на те заслуговую. Мені від цього боляче, тому що я заслуговую на дуже малу любов[2]. — З книжки прозових мініатюр «Літери

  •  

Куди втікаєш, хистка мріє? Ах не йди!
Ти солодко втішатимеш мої гіркі печалі.
Якби ж ти могла змусити мою пані
зглянутись на мої довгі страждання,
брехлива плакальнице чому ти йдеш?
Щаслива любов тікає, як хмарка від вітру.
Це щира правда[3].

  •  

Насолоди, сміх, Венера та її Купідон
вони роблять повітря навколо безтурботним
будь-де, куди долітає солодкий голос[3].

Про Ізабеллу Андреіні[ред.]

  •  

Ця працездатна й талановита жінка знала, чого хотіла, й своє отримала. Вона, будучи успішною в театрі, прийшла в літературу, окрім іншого, бо щиро вірила в конструктивну мову. На її могилі є епітафія «Ore facunda» – «Красномовними вустами». Так, це теж про віру в слово сказане, сильне, впливове і здатне перетворювати реальність. І так, у цій реальності вона планувала стати Святою, стати Дівою (нагадаю: від divus, божественний)[3]. — З есею «Ізабелла Андреіні»

  — Ганна Улюра
  •  

Кохання заради кохання – це не випадок прози Андреіні. Її жінки точно знають, чого хочуть, хай і щохвилини хочуть чогось іншого[2]. — З есею «Ізабелла Андреіні//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]