Перейти до вмісту

Іда Фінк

Матеріал з Вікіцитат
Іда Фінк
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Іда Фінк (пол. Ida Fink; 1 листопада 1921, Збараж — 27 вересня 2011, Тель-Авів) — польсько-ізраїльська письменниця, чималу частину творчості якої займала тема Голокосту.

Цитати про Іду Фінк

[ред.]
  •  

В одному з інтерв’ю, яке дала «Газеті Виборчій», вона сказала: «Я пишу пошепки». Це писання пошепки – ключове для окреслення її стилю, а також розуміння того, що вона робила[1].

  — Наталка Римська
  •  

Іда Фінк навчалася у Львівській консерваторії. Події оповідань «Зиґмунт» і «Аліна та її невдача» відбуваються у Львові. В «Аліні…» фігурує теперішній будинок СБУ, у якому тоді було гестапо. Тому це тексти також і про нас[1].

  — Наталка Римська
  •  

Люди, яким якось вдається вижити, часто не вміють цього описати, інколи навіть не здатні почати говорити. І майстерність Іди Фінк якраз у тому, що вона ці негероїчні ситуації чекання смерти подає як універсальну людську трагедію. Вона навіть не називає міст, бо Збараж у неї – це місто З., Львів – місто Л., Тернопіль – місто Т.; так вона універсалізовує те, про що пише[1].

  — Наталка Римська
  •  

Перша книга Фінк, роман «Подорож», – це історія її та її сестри Ельжбети. Там розповіді про їхніх загиблих родичів. А «Сад відпливає» – це зібрання історій загибелі її світу, які Іді вдалося довідатися. Завдання, яке собі ставила письменниця, – дізнатися, якою була остання хвилина тих людей, якими були обставини їхньої загибелі. Таке завдання – дуже важке, бо для того, щоб повертатися в той час та пробувати це записувати, треба було мати велику відвагу й чесність[1].

  — Наталка Римська
  •  

Рідна мова Іди Фінк – польська. Однак українську вона теж мусила знати: служниця, яка в них багато років працювала, звалася Гафія. Це українська селянка, яка була з родиною Ландау до останнього моменту, аж коли їх забрали до гетто. Її родина далі живе у Збаражі[1].

  — Наталка Римська

Примітки

[ред.]