Івченко Віктор Іларіонович
Івченко Віктор Іларіонович | |
Стаття у Вікіпедії |
Віктор Іларіонович Івченко (4 (22) листопада 1912, Богодухів, Харківська губернія, Російська імперія — 6 листопада 1972, Ростов-на-Дону, Російська РФСР) — український та радянський кінорежисер. Член Комітету з Ленінських премій, член Спілки кінематографістів України. Батько кінорежисера Бориса Івченка. Віктор Івченко разом з Вадимом Чубасовим став засновником кінофестивалю «Молодість».[1][2].
Цитати
[ред.]- Про нього
««Лісова пісня», сказати б, триває все моє життя. Кілька років тому Людмила Семикіна пошила мені костюм Мавки. Коли ж Микола Мерзлікін побачив мене в ньому, сказав: «Так! Робімо виставу!» З 2001-го на сцені Київського академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва я граю моновиставу «Лісова пісня», поставлену за кіносценарієм Віктора Івченка, і виконую майже всі ролі сама». — про значення режисера «Гадюка» була мрією, яка здійснилася (5 січня 2013 року) |
|||||
— Раїса НЕДАШКІВСЬКА, народна артистка України |
«Батько був для мене ідеалом чоловіка і взірцем в усьому, зокрема й у ставленні до людей. Тішить, що Віктора Івченка й нині згадують як театрального режисера, а його вистава «Вій, вітерець» досі йде на сцені львівського театру імені Марії Заньковецької. У кіно він створив надзвичайно стабільну ватагу однодумців і здебільшого трудився зі своєю групою, у складі якої були оператор Олексій Прокопенко, художник з костюмів Ядвіга Добровольська. |
|||||
— Наталя ІВЧЕНКО, донька |
«Доля подарувала мені прекрасні роки роботи з Віктором Іларіоновичем: я працювала в семи його стрічках «Лісова пісня», «Гадюка», «Падав іній», «Софія Грушко», «Срібний тренер», «Здрастуй, Гнате!», «Шлях до серця». То була наука кіно, а також наука життя, спілкування. Не скажу, що довелося гарувати, мозолитися: під час роботи панував порядок; ніхто не порушував дисципліну, проте не через страх, а через повагу до Віктора Іларіоновича». — про значення режисера «Гадюка» була мрією, яка здійснилася (5 січня 2013 року) |
|||||
— Ядвіга ДОБРОВОЛЬСЬКА, художник з костюмів |
«Пригадую, як, побачивши мій дипломний, знятий на плівці, фільм «Чотири дні», тодішній новий ректор заявив: «Шиленка треба виключити з інституту!» Віктор Іларіонович йому відповів: «Моїх учнів не виключають. Не знаю, задля чого і як це знято, проте знято талановито!» — про значення режисера «Гадюка» була мрією, яка здійснилася (5 січня 2013 року) |
|||||
— Борис ШИЛЕНКО, кінорежисер |
«Коли університет ім. І. Карпенка-Карого готувався відсвяткувати 50-річчя Інституту екранних мистецтв, я вирішила, що в «Науковому віснику», який видає наш виш і який нині читають у всіх театральних і кіношколах світу, має бути стаття передусім про Віктора Івченка. Адже він відкрив для екрана Інну Бурдученко в картині «Іванна», Катерину Литвиненко й Леоніда Бикова у фільмі «Доля Марини», Раїсу Недашківську в «Лісовій пісні». Стрічку ж «Надзвичайна подія» багато хто пам’ятає завдяки В’ячеславу Тихонову, який цікаво зіграв моториста Віктора Райського — безпосереднього й зухвалого одесита. Івченко утверджував тип актора, який уміє розкривати духовний світ персонажа». — про значення режисера «Гадюка» була мрією, яка здійснилася (5 січня 2013 року) |
|||||
— Валентина СЛОБОДЯН, кінознавець |
«Я, власне, — перший студієць Віктора Івченка. 1945-го Віктор Іларіонович створив творчу студію, запросивши до неї молодих людей, не байдужих до мистецтва. Згодом я став студентом курсу Віктора Івченка в театральному інституті. У Києві мене заарештували, звинувативши в тому, що я український буржуазний націоналіст. Дев’ять місяців страшних допитів і вирок: десять років заслання у Воркуті. Повертаючись із Воркути, не знав, як Віктор Іларіонович до мене поставиться. Проте поїхав не до рідних, а саме до нього, бо вважав його найріднішою людиною. Учитель прийняв мене — я прожив у його родині півтора року». — про значення режисера «Гадюка» була мрією, яка здійснилася (5 січня 2013 року) |
|||||
— Борис МІРУС, народний артист України: |
«Першу спробу зробила людина, добре знайома зі сценою, — режисер Львівського театру імені Заньковецької Віктор Івченко. У 1961 році Івченко вже восьмий рік працював на кіностудії Довженка, однак ідея екранізувати постановку, що її Віктор режисував на сцені театру, зародилася вже давно. Саме у 1961 на екрани вийшов фільм, що згодом називатимуть окремою віхою в історії українського кіно. Однак у ті часи кіноверсію вистави «Лісова пісня» критики відносили до своєрідного напряму, що поєднав два мистецтва — кіно й театр. Як результат, такі роботи критикували за надмірну театральність (передусім умовність акторської гри, декорації) з одного боку, і брак живого контакту з глядачем — з іншого. Поза тим, Івченко став одним із перших театральних режисерів, що, взявшись за камеру, почали послуговуватися можливостями кіно: натурними зйомками, різними точками зйомки тощо.». — про постановку "Лісової пісні" режисером «Кращої Мавки й бути не могло» (7 серпня 2021 року) |
|||||
— Галина Ярема |
Примітки
[ред.]- ↑ Виктор Ивченко (ru). Процитовано 2024-02-26.
- ↑ Мама украинского телевидения. Памяти Тамары Щербатюк. Процитовано 2024-02-26.