Семикіна Людмила Миколаївна
| Семикіна Людмила Миколаївна | |
 Стаття у Вікіпедії
|
Семи́кіна Людми́ла Микола́ївна (23 серпня 1924, Миколаїв — 12 січня 2021) — українська живописиця і майстриня декоративного мистецтва, заслужений художник України (2009)[1], лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка за серію строїв «Високий замок» (1997)[2], лавреатка премії імені Василя Стуса (2000). Дружина живописця Михайла Бароянца.
Цитати[ред.]
«Як художника мене Леонідові Осиці порекомендував саме Георгій Якутович, ми з ним разом навчалися у виші. Його підтримала Ліна Костенко — дружина Василя Цвіркунова, тодішнього директора кіностудії імені Олександра Довженка. Георгій вважав, що тема, яку Каменяр порушив у «Захарі Беркуті», мені до снаги. Раніше на теренах кіно я не працювала, тож із перших днів роботи у фільмі навчалася: безпосередньо на знімальному майданчику, спілкуючись із режисером Леонідом Михайловичем, оператором Валерієм Квасом, гортаючи сторінки книжок у бібліотеках, храмах, музеях... Секрети нового ремесла опановувала, йдучи шляхом випробувань. Мені допомагали консультанти: історик, архівіст і письменниця Олена Апанович і художник–постановник кіностудії імені Олександра Довженка Михайло Раковський (він, до речі, як і Якутович, знявся в окремих епізодах, і теж — у моїх костюмах)». — про свій дебют художника-портретиста в кіно в якості художника по костюмах в інтерв'ю газеті "Україна молода" ЛЮДМИЛА СЕМИКІНА: МИ ЗАГУБИЛИ ВИСОКУ КУЛЬТУРУ МИНУЛИХ ЧАСІВ (25 листопада 2021 року) |
«Якось дорогою до перевалу (в Карпатах режисер запланував зняти одну з найважливіших сцен фільму) ми зупинилися в невеличкому містечку. Пригадую, як, очікуючи автобус, мало не вся група, одягнена в костюми, гордовито, без поспіху курсувала головним майданом, заходила в кав’ярні... Гуцули (а вони завжди розумілися на своїй, так би мовити, етнографічній «формі») з неабияким інтересом розглядали гостей. Я зауважила, що нова «форма» їм припала до душі». — про хід зйомок фільму "Захар Беркут" в інтерв'ю газеті "Україна молода" ЛЮДМИЛА СЕМИКІНА: МИ ЗАГУБИЛИ ВИСОКУ КУЛЬТУРУ МИНУЛИХ ЧАСІВ (25 листопада 2021 року) |
«Я мала створити три групи костюмів: татарський, тухольський і княжий. Татарський одяг, як відомо з історії, був строкатим, бо нападники не гребували вбранням тих, чиї землі захоплювали. Тому костюмові татаро–монгол властиве перевантаження фактурами: в ньому — і хутро, і метал... Я була переконана, що такому вбранню треба протиставити одяг, сказати б, мудрий, естетичний, величний у своїй простоті. Тухольців вирізняла природна потреба захистити власну землю: вони не очікували жодних вказівок «згори». Іван Франко змалював їх як взірець честі та гідності, а в Захара Беркута — заклав «капсулу» державності, адже Беркут — лідер віче — чинив, як державний діяч, людина з високо організованою державницькою свідомістю. Тож я вважала, що Захар повинен мати вигляд жерця. Для одного з головних епізодів, створюючи тухольський костюм, обрала біле та сіре сукно, атрибути «золотого» кольору. Такий одяг увиразнив характери героїв і заявив, що тухольці — переможці, а їхній дух незборимий. Костянтина ж Степанкова, Антоніну Лефтій треба було вдягти, як князя і княжну». — про головні завдання художника з костюмів в інтерв'ю газеті "Україна молода" ЛЮДМИЛА СЕМИКІНА: МИ ЗАГУБИЛИ ВИСОКУ КУЛЬТУРУ МИНУЛИХ ЧАСІВ (25 листопада 2021 року) |
«І Леонід Осика, і Георгій Якутович ставилися до мене більш ніж приязно, і по–справжньому захистили, коли «добрі люди» порушили питання про те, щоб відсторонити мене від роботи над фільмом (1968–го я підписала лист на захист В’ячеслава Чорновола, за що отримала обвинувачення в «буржуазному націоналізмі»). Вони поважали мою відданість і готовність до самопожертви, пам’ятали, як під час кількох епізодів я практично рятувала фільм». — про підписання листа на захист В’ячеслава Чорновола в інтерв'ю газеті "Україна молода" ЛЮДМИЛА СЕМИКІНА: МИ ЗАГУБИЛИ ВИСОКУ КУЛЬТУРУ МИНУЛИХ ЧАСІВ (25 листопада 2021 року) |
«1996–го, після моєї виставки «Високий Замок», Вадим Скуратівський написав: «...аристократичний консерватизм». Чомусь ми загубили принципи високої культури минулих часів: нині здебільшого «гребемо» в етнографію, в якийсь сувенірний потік, замість того, щоб заглибитися в матеріали археологічних досліджень». — про те, хто найвлучніше окреслив сутність творчості в інтерв'ю газеті "Україна молода" ЛЮДМИЛА СЕМИКІНА: МИ ЗАГУБИЛИ ВИСОКУ КУЛЬТУРУ МИНУЛИХ ЧАСІВ (25 листопада 2021 року) |
Примітки[ред.]
- ↑ Указ Президента України від 28 травня 2009 року № 374/2009 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ, організацій міста Києва»
- ↑ Указ Президента України від 7 березня 1997 року № 211/97 «Про присудження Державних премій України імені Тараса Шевченка 1997 року»
