Перейти до вмісту

Єва Нейман

Матеріал з Вікіцитат
Єва Нейман
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Є́ва Не́йман (нім. Eva Neymann; 21 червня 1974, Запоріжжя) — українсько-німецька кінорежисерка.

Цитати[ред.]

  •  

В ігрового кіно теж є своя романтика, але вона іншого порядку. Різниця між цими двома романтиками — як між запланованою поїздкою (заброньований готель, екскурсії, квитки, концерти й ресторани) та «відпусткою дикуном» (грошей обмаль, уявлення про комфорт специфічне, ризик, але й свобода, спонтанність й максимальний адреналін)[1].

  •  

Документальне кіно — це дуже інтимний процес, в якому навіть однієї людини буває забагато. Тому знімальна група була маленька: дві, а іноді три людини.
Ми всі буваємо випадковими свідками тої чи іншої ситуації, інколи фрагменти почутих розмов залишаються в пам’яті назавжди. Та ми намагаємося поводити себе пристойно, якщо не дочули: зазвичай, не перепитуємо, щоб не збентежити співрозмовника/-цю надмірною увагою[1]. — Про знімання стрічки «Привоз»

  •  

Можна сказати, що структура фільму народилась одночасно з бажанням цей фільм знімати. Але життя завжди багатше, ніж можна передбачити. Тому під час монтажу було чим зайнятися[1]. — Про знімання стрічки «Привоз»

  •  

На ринку дуже багато людей: у когось — яйця, в інших — риба, в охоронця — рація, а в мене — камера. Я ходила туди так само, як і всі на роботу. Загалом люди до моєї праці поставилися з розумінням і ми співпрацювали, як заведено на ринку[1]. — Про знімання стрічки «Привоз»

  •  

Ринок «Привоз» у тому вигляді, в якому він зображений у фільмі, вже не існує, адже його реконструювали. Але все одно, це особливе місце з особливою енергією.
Зараз, під час війни, ринок продовжує працювати. Дуже сподіваюсь, що скоро я зможу туди знову піти та переконатися, що життя є повнішим, аніж ми припускаємо[1].

  •  

Скерований мікрофон — це завжди недоречно. Камера, як це не дивно, є інструментом більш дискретним: оператор/-ка може бути на такій відстані, щоб у людини, навіть якщо вона знає, що на неї дивляться, не виникало відчуття, що до неї лізуть у душу.
Тому моя основна ціль полягала в тому, щоб бути випадковим свідком сцен життя, а не знімати інтерв’ю.[1]Про знімання стрічки «Привоз»

  •  

Суть знімального процесу документального кіно — це пошук зустрічі з сюрпризами. Творці фільму мають усвідомлювати неповторність моменту й постійно бути готовими до імпровізацій. При цьому знімальна група стає частиною тієї реальності, яку хоче зафіксувати. Це можливість познайомитись зі світами, до яких у звичному житті не потрапиш[1].

  •  

Так сталося, що всі свої фільми, починаючи зі студентських робіт, я знімала в Одесі. Саме це місто має для мене особливе значення. І ринок «Привоз», безумовно, є його есенцією. Одночасно продавці та продавчині ринку не завжди є одесит(к)ами: люди приїжджають з товаром на «Привоз» зі всіх околиць міста. Тому, так, можна сказати, що «Привоз» є репрезентацією цілого регіону[1].

  •  

Чесно кажучи, я дуже люблю працювати у документальному кіно. Мабуть, більше, ніж в ігровому. Тут у мене чомусь легше виходить бути щасливою. Загалом працювати з документалістикою — це чиста романтика[1].

  •  

Я дуже сильно хотіла працювати на «Привозі», і водночас моїм головним мотивом під час роботи над цим фільмом було бажання побути щасливою, пожити на повну силу, аби всього було вдосталь. Я готова була до смутку та радощів, нерозкритих таємниць та чужих снів. І так — з ранку до ночі та з літа до наступного літа[1]. — Про знімання стрічки «Привоз»

Примітки[ред.]