Френсіс Скотт Фіцджеральд

Френсіс Скотт Фіцджеральд

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Френсіс Скотт Фіцджеральд (англ. Francis Scott Fitzgerald) (1896—1940) — американський письменник, автор багатьох романів та оповідань про покоління «епохи джазу», яскравий представник так званого «втраченого покоління».

Цитати

«Великий Гетсбі» (1925)

• Щоразу, коли тобі раптом захочеться когось осудити, — сказав він, — згадуй, що не кожному на цім світі випали переваги, які маєш ти.

(Великий Гетсбі / Пер. з англ. Мара Пінчевського. — Київ, 1982. — С. 5)

• Брехливість у жінці — вада, яку ніколи не засуджуєш надто суворо; я злегка пошкодував, а потім облишив думати про це.

(Великий Гетсбі / Пер. з англ. Мара Пінчевського. — Київ, 1982. — С. 49)

• У тридцять — що обіцяє тобі доля? Десять років самотності, дедалі менше неодружених приятелів, дедалі менше сил і снаги, дедалі менше волосся на голові.

(Великий Гетсбі / Пер. з англ. Мара Пінчевського. — Київ, 1982. — С. 108–109)

• Отак ми й намагаємося плисти вперед, долаючи течію, а вона безнастанно зносить наші суденця назад, у минуле.

(Великий Гетсбі / Пер. з англ. Мара Пінчевського. — Київ, 1982. — С. 143)

«Ніч лагідна» (1934)

• Все лихо в тому, що коли ти тверезий, тобі ні з ким не хочеться знатись, а коли ти п’яний — ніхто не хоче знатися з тобою.

(Книга І. Частина XІX // Ніч лагідна / Пер. з англ. Мара Пінчевського. — Київ, 1982. — С. 230)

• Намагання вберегти від стороннього ока зболілу душу нерідко призводить до протилежного; так актор, пропускаючи репліки в своїй ролі, змушує глядачів прислухатися і створює напруження почуттів, яке допомагає публіці самій доповнити недомовлене. А ще буває так: рідко жаліючи людей, що прагнуть і справді потребують нашого співчуття, ми водночас віддаємо його тому, хто з якихось причин викликає у нас жалість умоглядну й невиправдану.

(Книга І. Частина XXІ // Ніч лагідна / Пер. з англ. Мара Пінчевського. — Київ, 1982. — С. 239)

• Ми часто виявляємо непоясниму повагу до п’яних — це схоже на ставлення примітивних племен до божевільних. Саме повагу, а не острах. Людина, яка втратила людську подобу й здатна на все, викликає мало не побожний трепет.

(Книга І. Частина XXIV // Ніч лагідна / Пер. з англ. Мара Пінчевського. — Київ, 1982. — С. 255)

• Вчений, який не пише, не справжній вчений.

(Книга ІІ. Частина X // Ніч лагідна / Пер. з англ. Мара Пінчевського. — Київ, 1982. — С. 309)

• Надмірна ґречність дорівнює визнанню, що всі люди — страшенно вразливі істоти, що без рукавичок їх навіть торкатися не можна. А як же тоді з повагою до людини? Звичайно, нелегко обізвати людину боягузом чи брехуном, та якщо все життя щадити людські почуття й потурати людському марнославству, то врешті можна втратити будь-яке уявлення про те, що саме в людині справді заслуговує на повагу.

(Книга ІІ. Частина X // Ніч лагідна / Пер. з англ. Мара Пінчевського. — Київ, 1982. — С. 326)

Оповідання

• Родинні свари — страшна річ. Вони не улягають ніяким правилам. І їх не порівняєш з раною чи болем — скоріше, вони — мов тріщини на шкірі, які не загоюються, бо просто бракує живої тканини. Я б дуже хотів, щоб ми забули про наші незлагоди.

(Повернення до Вавилона / Пер. з англ. Мара Пінчевського // Американська новела. — С. 114.)

Джерела

• Фіцджеральд, Френсіс Скотт. Великий Гетсбі; Ніч лагідна: Романи / Пер. з англ. Мара Пінчевського; Післям. Володимира Кухалашвілі. — Київ: Дніпро, 1982. — 472 с.
• Фіцджеральд, Френсіс Скотт. Повернення до Вавилона / Пер. з англ. Мара Пінчевського // Американська новела. — Київ: Дніпро, 1978. — С. 100–117.