Великий Гетсбі

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
The Great Gatsby cover 1925 (1).jpg

«Великий Ґетсбі» — роман американського письменника Френсіса Скотта Фіцджеральда, опублікований 1925 року.


Цитати[ред.]

Розділ перший[ред.]

  • Ще будучи зеленим і вразливим юнаком, я дістав від батька пораду, яку запам’ятав на все життя.
    Щоразу, коли тобі раптом захочеться когось осудити, — сказав він, — згадуй, що не кожному на цім світі випали переваги, які маєш ти.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 5.)
  • Стриманість у судженнях вселяє невичерпну надію. Я й досі побоююся проґавити щось, якщо забуду батькове снобістське зауваження — яке я по-снобістському повторюю — про те, що природа наділяє людей різним розумінням дозволеного і недозволеного.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 5.)
  • Якщо міряти особистість напругою її поривань, то він був особистістю надзвичайною, наділеною якоюсь загостреною чутливістю до всього, що може пообіцяти йому життя; він був немовби частиною одного з тих складних приладів, що реєструють підземні поштовхи на відстані десятків тисяч миль. Чутливість ця не мала нічого спільного з млявою вразливістю, яку гучно іменують «артистичною вдачею», — це була рідкісна здатність надіятися, романтичний запал, якого я ні в кому більше не зустрічав і, певне, вже ніколи не зустріну. Ні, Гетсбі наостанку виправдав себе; не він, а те, що тяжіло над ним, та отруйна курява, яку здіймали крила його мрії, — ось що на час позбавило мене інтересу до людських перебіжних печалей та скороминущих радощів.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 6.)
  • Життя бачиш найліпше, коли спостерігаєш його тільки з одного вікна.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 8)
  • За два тижні буде найдовший день року. — Вона обвела нас сяючим поглядом. — Скажіть, у вас бувало так, що ви чекаєте й чекаєте цього найдовшого дня, а потім, коли він уже минув, згадуєте, що проґавили його? Зі мною таке щороку буває.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 13–14)
  • Ну й добре, що дівчинка. Тільки дай боже, щоб вона виросла дурненькою, бо в цьому нашому житті жінці найкраще бути дурненькою лялечкою!
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 18)

Розділ другий[ред.]

  • Я знову і знову поривався піти — мені хотілося пішки пройтися в лагідних сутінках до Центрального парку, але щоразу, коли я намагався підвестись, мене втягували в якусь безладну, галасливу суперечку, що мов мотузкою прив’язувала мене до крісла. А тим часом, можливо, якийсь випадковий перехожий дивився з огорнутої присмерком вулиці вгору, на наші освітлені вікна, й міркував, які таємниці людського існування ховаються за ними, і подумки я опинявся на місці того перехожого, й дивився вгору його очима, й відчував ту саму цікавість. Я був водночас і тут, і там, охоплений і захватом, і страхом перед нескінченною різноманітністю життя.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 31–32)

Розділ третій[ред.]

  • Він усміхнувся мені підбадьорливо — ні, більше ніж підбадьорливо. Таку усмішку, сповнену невичерпної зичливості, людині щастить побачити в житті хіба чотири-п’ять разів. Якусь мить вона немовби осягає все суще на землі, а потім вирізняє з нього вас і раз і назавжди віддає вам цілковиту й незаперечну перевагу.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 41)
  • Кожна людина приписує собі принаймні одну з основних чеснот; от і я особисто вважаю себе одним з небагатьох відомих мені порядних людей.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 50)

Розділ четвертий[ред.]

  • Ми виїхали на великий міст, потік машин миготів на сонці, що сяяло з-поміж ферм, а по той бік річки поставало місто, — біле громаддя цукрових конусів та брил, споруджених чиєюсь волею на гроші, що не пахнуть. З мосту Квінсборо Нью-Йорк завжди бачиш ніби вперше, він ніби вперше беззастережно обіцяє тобі всі дива й красоти світу.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 56)
  • Вже посутеніло, і, коли ми в'їхали під місток, я обняв золотаві плечі Джордан, злегка притис її до себе й запропонував повечеряти разом. I Дейзі, і Гетсбі раптом перестали цікавити мене, а їхнє місце посіла ця охайна, міцна, обмежена особа, проповідниця всеосяжного скептицизму, що в цю мить граційно відкинулася на мою руку. В голові моїй п’янко, шпарко застукотіли десь почуті слова: «Є тільки ті, що женуться, і ті, що тікають, витривалі й знесилені».
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 65)

Розділ шостий[ред.]

  • Джей Гетсбі з Вест-Егга, Лонг-Айленд, був утіленням його ідеального уявлення про власну особу. Він був сином Божим — якщо ці слова взагалі щось означають, то вони означають саме це — і, виконуючи волю Вітця свого, мав служити всюдисущій, вульгарній і облудній красі. Отож він і вигадав собі Джея Гетсбі, наділивши його всіма тими ідеальними рисами, які існують в уяві сімнадцятирічного хлопчини, і тій своїй вигадці залишився вірний до кінця.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 79)
  • — Ви забагато хочете від неї, — наважився сказати я. — Минуле повернути неможливо.
    — Цебто як — неможливо?
    — вражено вигукнув він. — Ще й як можливо!
    Він ошаліло роззирнувся довкола, неначе минуле причаїлося десь тут, у затінку його будинку, і досить простягти руку, щоб повернути його.
    — Я зроблю все, щоб знову стало так, як було,
    — сказав він рішуче. — I вона зрозуміє.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 89)
  • Біле обличчя Дейзі зближалося з його обличчям, і серце його билося дедалі гучніше. Він знав: коли він поцілує цю дівчину, коли з’єднає назавжди свої несказанні мрії з її минущим диханням, уява його назавжди втратить божественну свободу. Тож він почекав ще хвильку, дослухаючись до відгомону камертона, яким ударили об зірку. Потім він поцілував Дейзі. Від дотику його уст вона розцвіла для нього, мов квітка, і втілення здійснилось.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 89–90)

Розділ сьомий[ред.]

  • Мені спало на думку, що ніякі розумові чи расові відмінності між людьми не бувають такими глибокими, як відмінність між людиною хворою і здоровою.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 99)

Розділ восьмий[ред.]

  • — Наплюйте ви на все це кодло! — гукнув я, обернувшись. — Всі вони разом узяті не варті вашого мізинця!
    Я дуже радий, що сказав йому це. То була єдина похвала, яку він почув від мене, бо зрештою від першого й до останнього дня я ставився до нього неприхильно. Він спочатку лише ввічливо кивнув у відповідь, а тоді раптом на обличчі його заясніла широка радісна усмішка — неначе він почув від мене те, щодо чого ми з ним давно вже дійшли згоди.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 122–123)
  • Ніхто так і не подзвонив, але лакей, жертвуючи пообіднім сном, чекав аж до четвертої години — коли про телефонний дзвінок вже однаково нікому було доповідати. Мені чомусь здається, що Гетсбі сам не вірив у можливість цього дзвінка і, можливо, це вже не обходило його. А коли так, то він, певно, відчував, що назавжди втратив той старий затишний світ — заплатив дорогою ціною за надто довгу вірність одній-єдиній мрії. Певно, звівши очі, він бачив перед собою крізь листя, що нагонило жах, незнайоме небо і, здригаючись, дивувався з того, як химерно виглядає троянда і як різко освітлює сонце ще тільки народжену, а вже вмираючу траву. То був новий світ, відчутний на дотик, але нереальний, світ, у якому снувалися без мети жалюгідні привиди, що дихали мріями, як повітрям... як ота жужільно-сіра, маревна постать, що скрадалася до нього з-поміж безформних дерев.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 128)

Розділ дев’ятий[ред.]

  • Мені тридцять років, — відповів я. — Вже п’ять років, як я вийшов із того віку, коли можна брехати собі й називати це чесністю.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 141)
  • Я не міг ні простити йому, ні поспівчувати, але я зрозумів, що він вважає свій вчинок виправданим. В усьому цьому було стільки недбалості, стільки безглуздя! Вони були недбалі люди, і Том, і Дейзі, вони ламали речі й людей, а тоді тікали й ховалися в безмежжі свого багатства, чи нерозважності, чи ще чогось такого, що тримало їх разом, полишаючи іншим прибирати за ними...
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 142)
  • Гетсбі вірив у зелений вогник, у здійснення всіх бажань, у майбутнє щастя, що з року в рік не дається нам у руки. Нехай воно вислизнуло сьогодні, дарма — завтра ми побіжимо ще швидше, простягнемо руки далі... I одного чудового ранку...
    Отак ми й намагаємося плисти вперед, долаючи течію, а вона безнастанно зносить наші суденця назад, у минуле.
(Пер. з англ. Мара Пінчевського. — С. 143)


Джерела[ред.]

  • Фіцджеральд, Френсіс Скотт. Великий Гетсбі; Ніч лагідна: Романи / Пер. з англ. Мара Пінчевського; Післям. Володимира Кухалашвілі. — Київ: Дніпро, 1982. — 472 с.
  • Фіцджеральд, Френсіс Скотт. Великий Гетсбі / Пер. з англ. Андрія Пехника. — Київ: Знання, 2014. — 397 с.
  • Фіцджеральд, Френсіс Скотт. Великий Ґетсбі / Пер. з англ. Олександра Мокровольського. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2016. — 320 с.