Франц Фанон

Франц Фанон

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Франц Омар Фанон (фр. Frantz Omar Fanon; 1925—1961) — мартиніканський психіатр, філософ і революціонер. Теоретик деколонізації та марксизму.

Цитати

Кожне покоління має у відносній темряві знайти своє покликання, виконати його або зрадити.

Коли ми повстаємо, то не заради певної культури. Ми повстаємо просто тому, що з багатьох причин ми більше не можемо дихати.

	Говорячи конкретно про Європу, заявляємо, що вона розжиріла на золоті та сировині з колоніяльних країн — Латинської Америки, Китаю, Африки. Вежа європейського багатства височіє поряд з цими континентами, що вони протягом століть служили точками відправки до цієї самої Європи діамантів і нафти, шовку й бавовни, лісу й екзотичних виробів. Європа буквально є творінням «третього світу». Багатства, в якому вона задихається, вкрадене у народів, що розвиваються. Порти Голландії, доки Бордо та Ліверпуля, що спеціялізувались на работоргівлі, своїм розвитком завдячують мільйонам переміщених рабів. І коли від керівника європейської держави ми чуємо заяву, що виголошується з покладеної на серце рукою, про те, що він повинен прийти на допомогу нещасним народам, що розвиваються, ми не вклоняємось на знак подяки. Зовсім ні. Навпаки — ми кажемо до себе: «Це справедливе відшкодування, яке належить нам за правом». Тому ми відмовляємось приймати допомогу країнам, що розвиваються, як «благодійність». Ця допомога повинна підтверджуватися подвійним усвідомленням: усвідомленням колонізованими, що це їм належить, і усвідомленням капіталістичними державами, що вони мають платити.
	— «Про насильство» — перший розділ книги «Гнані і голодні», 1961

	Збройна боротьба мобілізує народ, себто вона спрямовує його в єдиному напрямку, з якого немає повернення. Мобілізація мас під час визвольної війни викликає у свідомості кожного розуміння причетности до загальної справи, долі нації, спільної історії. […] Навіть якщо збройна боротьба була символічною і навіть якщо її було згорнуто внаслідок швидкої деколонізації, народ має час переконатися, що визволення було справою всіх і кожного, і що керівник не має в цьому особливої заслуги. Насильство підносить народ до рівня керівника.
	— «Про насильство» — перший розділ книги «Гнані і голодні», 1961

Деколонізація — це завжди різке явище… Правду кажучи, її успіх полягає в загальній зміні соціальної структури від веху до низу.

Зародковий міський пролетаріат є відносно привілейованою групою. У колоніальних країнах робітничий клас має що втрачати… водії трамваїв, таксисти, шахтарі, робітників верфі, перекладачі, медсестри… є елементами, які через їх привілейоване становище в системі, насправді є своєрідною буржуазною фракцією…

Міські жителі одягаються як європейці, говорять європейськими мовами, працюють разом з європейцями, навіть іноді живуть у тому самому районі, що й європейці. Селянські маси вважають їх зрадниками, які відкинули все, що належало їхній національній спадщині… оскільки міські жителі роблять все, щоб стати частиною колоніальної системи.