Перейти до вмісту

Клуб Дюма

Матеріал з Вікіцитат

Клуб Дюма (також «Клюб Дюма, або тінь Рішельє», ісп. El club Dumas) — роман іспанського письменника Артуро Переса-Реверте, який вийшов друком у 1993 році.

Цитати

[ред.]
  •  

Той, хто дратується, говорить, кидається аргументами і виправданнями, що означає більше інформації для опонента.

 

ісп. Alguien que se irrita habla, esgrime argumentos y justificaciones, lo que equivale a más información para el adversario[1].

  •  

Бари і кладовища повні незамінних друзів.

 

ісп. Los bares y los cementerios están llenos de amigos imprescindibles[2].

  •  

Покоління макіяжу, нестійкого до емоцій, навчили жінок контролювати свої почуття.

 

Generaciones de maquillaje deleble a las emociones han enseñado a las mujeres a controlar sus sentimientos.[3]

  •  

Святотацтво може бути розтлумачене тільки через віру. Тільки віруючий може його здійснити і відчути, здійснюючи його, жахливість своєї дії. Ми б ніколи не відчували жаху, зневажаючи релігію, яка нам байдужа; це було б зневажанням бога, без вказівки якого саме.

 

El sacrilegio sólo se justifica en la fe... Un creyente es el único capaz de cometerlo y sentir, al tiempo que incurre en él, la dimensión terrible de su acto. Jamás experimentaríamos horror profanando una religión que nos causara indiferencia; sería blasfemar sin un dios dándose por aludido.[4]

  •  

Обличчя кожної людини відображає те, що вона пережила і що вона прочитала.

 

Cada uno posee los gestos de lo que ha vivido y lo que ha leído[5].

  •  

Світ повен берегів та рік, які течуть між ними, чоловіків і жінок, які перетинають мости і броди, не усвідомлюючи наслідки цього акту, не озираючись і не дивлячись під ноги, не кидаючи дрібних монет човняреві.

 

El mundo está lleno de orillas y de ríos que corren entre una y otra, de hombres y mujeres que cruzan puentes o vados sin percatarse de las consecuencias del acto, sin mirar atrás o bajo sus pies, sin moneda suelta para el barquero.[6]

  •  

Веселка — міст, який з'єднує небо і землю. Вона розлетиться на шматки, коли настане кінець світу, після того як диявол проїде нею верхи.

 

El arco iris es el puente que va de la tierra al cielo. Se hará pedazos en el fin del mundo, después que el diablo lo cruce a caballo.[6]

  •  

Хто цікавиться тільки книжками, не потребує більше нікого.

 

ісп. Quien sólo se interesa por los libros no necesita a nadie[7].

  •  

Батьківщина для кожної людини — втрачений рай дитинства.

 

la patria (...), para todo ser humano, constituye el paraíso perdido de la infancia,[8]

  •  

Ніхто не знає до чого може дійти і до чого вдатися злість зневаженого автора.

 

No sabe de qué manera, ni hasta dónde llega el despecho de un autor despreciado.[9]

  •  

Кожен має пройти певний шлях на самотужки.

 

Cada uno debe recorrer ciertos caminos solo[10].

  •  

Яка цікава звичка відкладати все на кінець, як на останній акт трагедії...

 

Resulta curioso ese hábito de aplazarlo todo para el final, a modo de último acto en una tragedia...[11]

  •  

Корсо: Чому я, справді? Чому не знайдеш когось з іншого табору, поміж тими, хто виграє?... Я тільки виграю битви у масштабі один до п'яти тисяч.
(...)
Ірен: Тому що мудрість ніколи не виграє. А я не заслужила спокушати дурнів.

 

Corso: ¿Por qué yo, entonces? ¿Por qué no buscaste en el otro bando, entre los que vencen?... Yo sólo gano batallas a escala 1:5.000.
(...)
Irene: Porque la lucidez no vence jamás. Y nunca mereció la pena seducir a un imbécil.[12]

  •  

Кожен отримує того диявола, на котрого заслуговує.

 

ісп. cada cual tiene el diablo que merece[13].

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]
  • Arturo Pérez-Reverte. El club Dumas o La sombra de Richelieu. — Barcelona: Círculo de Lectores, S.A., 1995. — ISBN 84-226-4892-X