Клуб Дюма
Клуб Дюма (також «Клюб Дюма, або тінь Рішельє», ісп. El club Dumas) — роман іспанського письменника Артуро Переса-Реверте, який вийшов друком у 1993 році.
Цитати
[ред.]Той, хто дратується, говорить, кидається аргументами і виправданнями, що означає більше інформації для опонента. |
|||||
Бари і кладовища повні незамінних друзів. |
|||||
Generaciones de maquillaje deleble a las emociones han enseñado a las mujeres a controlar sus sentimientos.[3] |
Святотацтво може бути розтлумачене тільки через віру. Тільки віруючий може його здійснити і відчути, здійснюючи його, жахливість своєї дії. Ми б ніколи не відчували жаху, зневажаючи релігію, яка нам байдужа; це було б зневажанням бога, без вказівки якого саме. |
|||||
El sacrilegio sólo se justifica en la fe... Un creyente es el único capaz de cometerlo y sentir, al tiempo que incurre en él, la dimensión terrible de su acto. Jamás experimentaríamos horror profanando una religión que nos causara indiferencia; sería blasfemar sin un dios dándose por aludido.[4] |
Обличчя кожної людини відображає те, що вона пережила і що вона прочитала. |
|||||
Cada uno posee los gestos de lo que ha vivido y lo que ha leído[5]. |
El mundo está lleno de orillas y de ríos que corren entre una y otra, de hombres y mujeres que cruzan puentes o vados sin percatarse de las consecuencias del acto, sin mirar atrás o bajo sus pies, sin moneda suelta para el barquero.[6] |
Веселка — міст, який з'єднує небо і землю. Вона розлетиться на шматки, коли настане кінець світу, після того як диявол проїде нею верхи. |
|||||
El arco iris es el puente que va de la tierra al cielo. Se hará pedazos en el fin del mundo, después que el diablo lo cruce a caballo.[6] |
Хто цікавиться тільки книжками, не потребує більше нікого. |
|||||
Батьківщина для кожної людини — втрачений рай дитинства. |
|||||
la patria (...), para todo ser humano, constituye el paraíso perdido de la infancia,[8] |
Ніхто не знає до чого може дійти і до чого вдатися злість зневаженого автора. |
|||||
No sabe de qué manera, ni hasta dónde llega el despecho de un autor despreciado.[9] |
Кожен має пройти певний шлях на самотужки. |
|||||
Cada uno debe recorrer ciertos caminos solo[10]. |
Resulta curioso ese hábito de aplazarlo todo para el final, a modo de último acto en una tragedia...[11] |
Корсо: Чому я, справді? Чому не знайдеш когось з іншого табору, поміж тими, хто виграє?... Я тільки виграю битви у масштабі один до п'яти тисяч. |
|||||
Corso: ¿Por qué yo, entonces? ¿Por qué no buscaste en el otro bando, entre los que vencen?... Yo sólo gano batallas a escala 1:5.000. |
Кожен отримує того диявола, на котрого заслуговує. |
|||||
Примітки
[ред.]- ↑ El club Dumas, 1995, с. 11
- ↑ El club Dumas, 1995, с. 21
- ↑ El club Dumas, 1995, с. 26
- ↑ El club Dumas, 1995, с. 107
- ↑ El club Dumas, 1995, с. 130
- ↑ а б El club Dumas, 1995, с. 152
- ↑ El club Dumas, 1995, с. 156
- ↑ El club Dumas, 1995, с. 244
- ↑ El club Dumas, 1995, с. 245
- ↑ El club Dumas, 1995, с. 253
- ↑ El club Dumas, 1995, с. 254
- ↑ El club Dumas, 1995, с. 254—255
- ↑ El club Dumas, 1995, с. 267
Джерела
[ред.]- Arturo Pérez-Reverte. El club Dumas o La sombra de Richelieu. — Barcelona: Círculo de Lectores, S.A., 1995. — ISBN 84-226-4892-X