Данило Заточник
Данило Заточник | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Дани́ло Зато́чник, Даниїл Заточник (можливо, ХІІ ст.) — автор послання до князя (в одних списках адресат — князь новгородський Ярослав Володимирович, в інших — Ярослав Всеволодович).
Цитати[ред.]
Із твору «СЛОВО», кін. XII — поч. ХIII ст.[ред.]
# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я |
Б[ред.]
Багато хто, пане князю, |
Багатого мужа всі знають, |
Д[ред.]
- Дивніше дива, якщо хто візьме жону потворну заради набутку.
Дівчина-бо погубляє красу свою перелюбством, |
- Дівиця ж бо губить красу свою блудством, а муж мужність свою — злодійством.
- Добра жона — вінець мужеві своєму і безжурність, а зла жона — люта печаль, зубожіння дому.
- Дуб міцний корінням численним, отак і град наш — урядуванням.
- Дурнів не кують, не відливають, але вони самі народяться.[3]
З[ред.]
Залізо переплавиш, |
- Залізо розтопиш, а злої жони не навчиш.
- Злато спокушається вогнем, а людина - напастями; пшениця, коли товкти її дуже, хліб чистий дає, людина в печалі набуває розум довершений[3]
К[ред.]
Коли ж, княже, зжере синиця орла, |
Л[ред.]
- Ліпше вже вола бурого в дім свій увести, як жону погану взяти.
- Ліпше в утлій лодії плисти, ніж злій жоні таїни звідати.
Ліпше каміть довбати, аніж погану жону взяти й учити[4]. |
Ліпше чути заперечення мудрих, |
М[ред.]
- Мерця не розсмішити, глупака не навчити.
- Міль ризи їсть, а печаль — людину.
- Мова довга не є добро.
- Мужа доброго пославши, мало йому кажи, а нерозумного пославши, і сам за ним не лінуйся йти.
Мужі золото здобудуть, |
Н[ред.]
Не можна ні мертвяка розсмішити, |
- Немає на землі нічого лютішого за жіночу злобу.
- Не муж між мужами, якщо ним жона володіє.
- Не забороняй глупому глупство чинити, то й не уподібнишся до нього.
- Не море топить кораблі, а вітри.
- Не сій на межі жита, ані мудрості на серці нерозумних.
Ні багатства, ні вбожества, Господи, не дай мені. |
Не можна ні мертвяка розсмішити, ні нерозумного розуму навчити <ref name="af_f">
О[ред.]
Очі-бо мудрих жадають добра, |
П[ред.]
Пане мій, не дивись на зовнішність мою, |
Псам-бо і свиням не треба золота, |
У[ред.]
У кого ризи світлі, в того і мова чесна.<ref name="af_f">
Х[ред.]
Хробак дерево тлить, а погана жона |
- Хробак дерево точить, а погана жона мужа свойого дім губить.
- Хто доброму господареві служить, здобуде свободу, а злому господареві служитиме — здобуде рабство ще гірше.
Ч[ред.]
- Чиї ризи багаті, того й мова поважна.
Щ[ред.]
- Що є жона зла? Мирський бунт, засліплення розуму, начальниця всілякій злобі, у церкві бісівська митниця, поборниця гріха, завада спасінню.
Що ж гірш од лева між четвероногими звірами? |
Я[ред.]
Як в утлий міх лити, так нерозумного навчати[2]. |
Як невід не вдержить води, тільки саму рибу, |
Якось жона вмерла в одного мужа, |
- Якщо котрийсь муж, дивлячись на красу жони своєї і слухаючи слів її улесливих, починає їй віри йняти, а на ділі її не випробує, то буде проклятий.
Примітки[ред.]
Джерела[ред.]
- Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
- Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7