Вакуленко Володимир Володимирович

Вакуленко Володимир Володимирович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Володимир Володимирович Вакуленко (відомий як Володимир Вакуленко-К. або вкв; нар. 1 липня 1972 в селі Капитолівка, Ізюмський район, Харківська область) — український громадський та літературний діяч, контрлітератор, прозаїк, поет, перекладач. Автор тринадцяти книг. Лауреат літературних премій.

Цитати без джерел

• Толерантність до російськомовних давно в мені вичерпалася. За 5 років неоголошеної російсько-української війни мову можна вивчити — сам колись пройшов цей перехідний період. Неповага до мови — це неповага до держави в першу чергу. Російськомовного завжди було і є легко використовувати в маніпулятивних цілях Московією. Саме перше інформаційне поле починається від російськомовних, які попросту не відрізняють де ворожа інформація, а де правдива…

• По відношенню росіян в Україні: я за те, щоб врешті-решт відбулася депортація їх із країни. Їм тут не місце і вони мають це зрозуміти. Тим пак за депортацію та пригноблення українців та інших націй скоро доведеться розраховуватись…

• Я не віруюча людина в порожні слова. Говорити про патріотизм і націоналізм можна безкінечно. Можна щодня носити вишиванку, але при цьому займатися брудним зрадництвом. Мене цікавлять дії і виконана робота. А країну часто зраджують і під патріотичними гаслами та прапорами. На жаль, в Україні існує такий термін як «патріотизм гасел і підкупу».

• Не вір тим, хто попереду тебе — він встигне тебе зрадити. Не вір тим, хто позаду тебе — вони встигнуть вистрелити тобі в спину. Вір лише випробуваним бідою не один раз. Той хто пліч-о-пліч з тобою довів, що може назватися тобі близьким другом…

• Коли в мене питають, чи щаслива я людина, відповідаю: так. Я вижив і повернувся з усіма при мені кінцівками. Ви спитайте про щастя у тих, хто не має рук чи ніг. Мені доводилось спілкуватися не лише з дорослими-, але й з дітьми-інвалідами. І деякі серед них набагато сильніші за мене духом…

• Я не рахую чужих грошей. Мене не втішить знання їхньої кількості, та й власний прибуток від цього залишиться нульовим…

• Найбільший мій страх — зникнути з цього світу порожнім. Життя для мене — це ніби берег уздовж річки, а отже моя задача по цьому берегу постійно рухатись, часом і проти течії…

• Не терплю інертних людей. Життя — це рух. Проблеми формуються для того, щоб їх вирішувати, а не скиглити над ними…

• Країна — це я. З мого села починається країна. І якщо я не змінюватиму на краще себе і своє село, то які претензії до столиці, коли разом зі своїм селом гнитиму і я від бездіяльності?..

• Ворогам пробачають лише мертвим, та й то не завжди…

• Нафіґ не зі мною, нафіґ в інший бік…

Про Володимира Вакуленка

	Письменник Володимир Вакуленко, який разом зі своїм маленьким сином блокував військову частину на Стрийській, періодично їздив до Києва і в ці трагічні дні отримав травму голови. Добровольцем його не взяли. Під час окупації Ізюма його арештували окупанти і вбили двома пострілами в голову, бо він до останнього дня волонтерив. — Зі статті «Небесна Сотня: посттравма і глорія» (2023)
	— Галина Пагутяк