Шолом-Алейхем
Шолом-Алейхем | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Шоло́м-Але́йхем (справжнє ім'я — Рабинович Шолом Нохумович; 1859–1916) — український, єврейський письменник. Автор циклу історій «Тев'є-молочник».
«Пісня пісень»
[ред.]Скажіть мені, будь ласка, чому, коли дивишся на Бузю, мусиш загадати «Пісню пісень»? Чому, коли вивчаєш «Пісню пісень», спадає на думку Бузя?[1]. — Шимек про свої незрозумілі почуття до Бузі, дочки його старшого брата |
Іти з татом у синагогу напередодні Пасхи — хіба є більша насолода? Чого варте саме те, що вдягаєшся з голови до п'ят у все нове і є чим похвалитися перед товаришами? А відправа у синагозі? Перша Пасхальна молитва! Ах! Скільки насолоди Господь Бог наготував для єврейських дітей на свято![2]. — Шимек про Пасху |
Кінець — бодай найкращий — це сумний акорд. Початок — найгірший початок — кращий, наж найкращий кінець[3]. — Шимек про свій перший роман |
«Ножик»
[ред.]Оглядаюсь навкруги і пробую покласти його[ножика] на хвилинку до себе в кишеню… Рука тремтить… Серце калатає так, що я чую, як воно вистукує: «тук-тук-тук!..» (…) Ножик нехай буде у мене, я його потім назад покладу. Тим часом треба вийти, піти звідси, втекти! Втекти!.. [4]. — Шолом описує свою крадіжку |
Це вперше я чую від мого сердитого тата такі теплі, лагідні слова, і я в одну мить забуваю всі його утиски, прокольони і ляпаси, неначе їх ніколи не було в світі. Якби не сором, я б його розцілував. Але — хи-хи-хи! — як це можна цілувати тата?.. [5]. — Шолом |
Я притискую книжки до серця міцно-міцно, і йду до хедеру швидко-швидко, і присягаюся, що ніколи-ніколи не чіпатиму чужого, ніколи-ніколи не крастиму, ніколи-ніколи не брехатиму, завжди буду чесним, чесним, чесним…[5]. — Шолом обіцяє собі |
«Рябчик» (єврейський собака)
[ред.]…спочатку привітні слова, приємний гість, будь ласка, а потім, коли доходить до помийниці, починаються погляди скоса, гарчання, вискалювання зубів, кусання й гризня — і геть звідси під три вітри![6]. — Рябчик міркує про те, що і люди, і собаки є злі |
«Кінець світу! — міркує Рябчик. — Коли собака не може серед собак, серед рівних прожити хоча би один день — тоді нехай світ западеться…»[7]. — Рябчик міркує про свою недолю |
«Скрипка»
[ред.]Іноді буває так, що людина виростає за день більше, ніж інший за десять років. Коли я став нареченим, я зразу відчув, що я дорослий. Здається, той самий, що й раніше, а проте не такий.[9]. — Шолом |
Невже справді немає іншої роботи, як підглядати, цікавитися чужими справами? Але балачки тут не допоможуть. Така вже наша вдача — придивлятися до інших, вистежувати, вишукувати хиби й давати поради. Наприклад, є такі, що люблять підійти до зовсім сторонньої людини, коли та біжить в якійсь нагальній справі, і сказати їй, що в неї, здається, підгорнулася штанина; або показати на когось пальцем так, щоб той не знав, на що ви натякаєте: на ніс, чи на бороду, чи ще там якесь лихо; або коли хтось мучиться, відчиняючи щось, йому скажуть: «Ви не вмієте, пустіть мене»; або коли хтось будує хату, зупиняться й зауважать йому, що стеля, здається, занадто висока; кімнати надміру просторі, а вікна потворно широкі, — хоч розвалюй хату і будуй нову… Отак, розумієте, заведено у нас із давніх-давен, ще з перших днів створення світу. Ми з вами людей не переробимо, та це зовсім і не наш обов'язок…[10]. — Шолом розмірковує про людську природу |
«Мафусаїл» (єврейська конячина)
[ред.]Та повного щастя на світі не буває. (…) Насамперед, Касрилові діти — босоногі хлоп'ята — заходились, коли ніхто не бачив, перевіряти, чи почуває він себе так само, як людина, чи ні: вдарили дрючком — нічого, полоскотали ногу — нічого, дали щигля по вуху — ледве-ледве поворухнувся. Лише коли вони спробували штрикнути соломинкою в око з більмом, вони нарешті переконалися, що він почуває, як людина, бо він кліпнув очима і крутнув головою, ніби кажучи: «Ні, це вже ні, таке мені не подобається…» Тоді вони роздобули лозину з віника і засунули йому глибоко в носа.[11]. — Про «любов» дітей до коняки |
«Пасха на селі»
[ред.]І він[Федько] прислухається, як мати розмовляє з селянками та як ті розповідають якісь чудні історії. Історію з дитиною, яку євреї заманили до себе в місті напередодні Пасхи, держали в льоху цілий день і цілу ніч. Але люди почули плач дитини, позбігалися і дитину врятували. У неї вже були знаки на тілі — чотири уколи з чотирьох боків, як хрест…[12]. — Чим така «страшна» Пасха |
«Мій перший роман»
[ред.]Так, велика й могутня сила протекції! Щасливий той, хто має дядька, а той має тітку, в якої є знайомий, що має родича, в якого є сват — багатий господар, що живе на селі, має єдиного сина й шукає для нього вчителя єврейської, російської й німецької мов і бухгалтерії, сина порядних батьків, та ще за невелику платню[13]. — думки вчителя про силу протекції |
На світі є найрізноманітніші брехуни. Є такі брехуни, що ніхто їх не примушує, ніхто не тягне за язика, а вони мають ото рота й плещуть. Серед цих брехунів є три різні категорії: про вчорашнє, про сьогоднішнє і про завтрашнє. |
Закоханого чоловіка можна впізнати одразу, прочитати кохання на його обличчі; треба тільки придивитися до того, як блукають у нього очі, як чудно він посміхається, як не до речі відповідає, як дивиться щохвилини у дзеркало, як міняє щодня краватку і як, ідучи, пританцьовує і закохано ставиться до цілого світу — якби не соромився перед людьми, він би розцілувався з сажотрусом…[15]. |
«Зачарований кравець»
[ред.]За гроші дістанеш усе на світі. Погано тільки коли, не дай боже, немає грошенят, тоді бідняк до мерця подібний, або, як пояснює коментатор: немає папи — іди люлі; або ще, як то кажуть, без пальців не можна дулі скласти, як і біблії сказано: аскакурдо, дебарбанто, деохляло…[16]. — Шимон-Еля-отченашник (завершує фразу набором вигаданих слів, які мають нагадувати Талмуд) |
— Сотворив єси — скроїв ти, Боже, всесвіт — земельку свою, споконвіку — за околицею міста, назнаменувавши — обравши нас, нещасних, щоб ми сиділи собі в Злодіївці, як оті оселедці в бочці, не мали чим дихнути; і приділив єси — та й дав ти нам… Ой, горе дав ти нам і болячки, злидні й трясця дав ти нам у превеликій своїй всебла-го-гості!..[17]. — молитва кравця |
Цитати
[ред.]Якщо судилося кланятися, то кланяйся голові, а не ногам[18]. |
Коли їстимеш плоди своєї тяжкої праці — буде тобі втішно і добре[18]. |
Примітки
[ред.]- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 4
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 9
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 50
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 57
- ↑ а б Пісня пісень, 2018, с. 68
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 74
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 79
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 84
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 90
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 94—95
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 104—105
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 117
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 121
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 123—124
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 134
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 147
- ↑ Пісня пісень, 2018, с. 149
- ↑ а б в г Мудрість віків: вибр. афоризми / упоряд. М. О. Пушкаренко. — К.: Богдана, 2009. — С. 51.
Джерела
[ред.]- Шолом-Алейхем. Пісня пісень: вибрані твори / пер. з їдишу Єфраїма Райцина. — К.: Знання, 2018. — 191 с.