Шолом-Алейхем

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шолом-Алейхем
SholemAleichem.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Шоло́м-Але́йхем (справжнє ім'я — Рабинович Шолом Нохумович; 1859–1916) — український, єврейський письменник. Автор циклу історій «Тев'є-молочник».

«Пісня пісень»[ред.]

  •  

Скажіть мені, будь ласка, чому, коли дивишся на Бузю, мусиш загадати «Пісню пісень»? Чому, коли вивчаєш «Пісню пісень», спадає на думку Бузя?[1]. — Шимек про свої незрозумілі почуття до Бузі, дочки його старшого брата

  •  

Іти з татом у синагогу напередодні Пасхи — хіба є більша насолода? Чого варте саме те, що вдягаєшся з голови до п'ят у все нове і є чим похвалитися перед товаришами? А відправа у синагозі? Перша Пасхальна молитва! Ах! Скільки насолоди Господь Бог наготував для єврейських дітей на свято![2]. — Шимек про Пасху

  •  

Кінець — бодай найкращий — це сумний акорд. Початок — найгірший початок — кращий, наж найкращий кінець[3]. — Шимек про свій перший роман

«Ножик»[ред.]

  •  

Оглядаюсь навкруги і пробую покласти його[ножика] на хвилинку до себе в кишеню… Рука тремтить… Серце калатає так, що я чую, як воно вистукує: «тук-тук-тук!..» (…) Ножик нехай буде у мене, я його потім назад покладу. Тим часом треба вийти, піти звідси, втекти! Втекти!.. [4]. — Шолом описує свою крадіжку

  •  

Це вперше я чую від мого сердитого тата такі теплі, лагідні слова, і я в одну мить забуваю всі його утиски, прокольони і ляпаси, неначе їх ніколи не було в світі. Якби не сором, я б його розцілував. Але — хи-хи-хи! — як це можна цілувати тата?.. [5]. — Шолом

  •  

Я притискую книжки до серця міцно-міцно, і йду до хедеру швидко-швидко, і присягаюся, що ніколи-ніколи не чіпатиму чужого, ніколи-ніколи не крастиму, ніколи-ніколи не брехатиму, завжди буду чесним, чесним, чесним…[5]. — Шолом обіцяє собі

«Рябчик» (єврейський собака)[ред.]

  •  

…спочатку привітні слова, приємний гість, будь ласка, а потім, коли доходить до помийниці, починаються погляди скоса, гарчання, вискалювання зубів, кусання й гризня — і геть звідси під три вітри![6]. — Рябчик міркує про те, що і люди, і собаки є злі

  •  

«Кінець світу! — міркує Рябчик. — Коли собака не може серед собак, серед рівних прожити хоча би один день — тоді нехай світ западеться…»[7]. — Рябчик міркує про свою недолю

«Скрипка»[ред.]

  •  

…скрипка — найкращий з усіх інструментів, старішого й кращого за скрипку немає нічого на світі. Справді, чому перед у грі завжди веде скрипка, а не тромбон чи флейта? Тому, що скрипка — мати всіх інструментів[8]. — Шолом

  •  

Іноді буває так, що людина виростає за день більше, ніж інший за десять років. Коли я став нареченим, я зразу відчув, що я дорослий. Здається, той самий, що й раніше, а проте не такий.[9]. — Шолом

  •  

Невже справді немає іншої роботи, як підглядати, цікавитися чужими справами? Але балачки тут не допоможуть. Така вже наша вдача — придивлятися до інших, вистежувати, вишукувати хиби й давати поради. Наприклад, є такі, що люблять підійти до зовсім сторонньої людини, коли та біжить в якійсь нагальній справі, і сказати їй, що в неї, здається, підгорнулася штанина; або показати на когось пальцем так, щоб той не знав, на що ви натякаєте: на ніс, чи на бороду, чи ще там якесь лихо; або коли хтось мучиться, відчиняючи щось, йому скажуть: «Ви не вмієте, пустіть мене»; або коли хтось будує хату, зупиняться й зауважать йому, що стеля, здається, занадто висока; кімнати надміру просторі, а вікна потворно широкі, — хоч розвалюй хату і будуй нову… Отак, розумієте, заведено у нас із давніх-давен, ще з перших днів створення світу. Ми з вами людей не переробимо, та це зовсім і не наш обов'язок…[10]. — Шолом розмірковує про людську природу

«Мафусаїл» (єврейська конячина)[ред.]

  •  

Та повного щастя на світі не буває. (…) Насамперед, Касрилові діти — босоногі хлоп'ята — заходились, коли ніхто не бачив, перевіряти, чи почуває він себе так само, як людина, чи ні: вдарили дрючком — нічого, полоскотали ногу — нічого, дали щигля по вуху — ледве-ледве поворухнувся. Лише коли вони спробували штрикнути соломинкою в око з більмом, вони нарешті переконалися, що він почуває, як людина, бо він кліпнув очима і крутнув головою, ніби кажучи: «Ні, це вже ні, таке мені не подобається…» Тоді вони роздобули лозину з віника і засунули йому глибоко в носа.[11]. — Про «любов» дітей до коняки

«Пасха на селі»[ред.]

  •  

І він[Федько] прислухається, як мати розмовляє з селянками та як ті розповідають якісь чудні історії. Історію з дитиною, яку євреї заманили до себе в місті напередодні Пасхи, держали в льоху цілий день і цілу ніч. Але люди почули плач дитини, позбігалися і дитину врятували. У неї вже були знаки на тілі — чотири уколи з чотирьох боків, як хрест…[12]. — Чим така «страшна» Пасха

«Мій перший роман»[ред.]

  •  

Так, велика й могутня сила протекції! Щасливий той, хто має дядька, а той має тітку, в якої є знайомий, що має родича, в якого є сват — багатий господар, що живе на селі, має єдиного сина й шукає для нього вчителя єврейської, російської й німецької мов і бухгалтерії, сина порядних батьків, та ще за невелику платню[13]. — думки вчителя про силу протекції

  •  

На світі є найрізноманітніші брехуни. Є такі брехуни, що ніхто їх не примушує, ніхто не тягне за язика, а вони мають ото рота й плещуть. Серед цих брехунів є три різні категорії: про вчорашнє, про сьогоднішнє і про завтрашнє.

Брехун про вчорашнє розповість вам часом таке, що й купи не держиться. Вн вам присягатиме, що сам був при цьому, — ідіть перевірте, знайдіть свідків і спростуйте його слова… Брехун про сьогоднішнє — це, власне, не брехун, а хвалько; він вам розповість, що має, що знає, що вміє, — спробуйте посперечайтеся з ним… Брехун про завтрашнє — це просто хороша людина, що наобіцяє вам золоті гори: ось він піде, поговорить, зробить для вас — і ви мусите вірити йому на слово.

Ці всі три категорії брехунів знають, що брешуть, але ж їм здається, що інші вірять їхнім словам. Але є й така категорія брехунів, які, брешучи, самі вірять, що говорять чистісіньку правду. Такий брехун певний, що ви в усьому вірите йому, і він сам із цього дуже задоволений. Це людина, яка живе у світі вигадок, фантазер[14]. — думки вчителя про брехунів

  •  

Закоханого чоловіка можна впізнати одразу, прочитати кохання на його обличчі; треба тільки придивитися до того, як блукають у нього очі, як чудно він посміхається, як не до речі відповідає, як дивиться щохвилини у дзеркало, як міняє щодня краватку і як, ідучи, пританцьовує і закохано ставиться до цілого світу — якби не соромився перед людьми, він би розцілувався з сажотрусом…[15].

«Зачарований кравець»[ред.]

  •  

За гроші дістанеш усе на світі. Погано тільки коли, не дай боже, немає грошенят, тоді бідняк до мерця подібний, або, як пояснює коментатор: немає папи — іди люлі; або ще, як то кажуть, без пальців не можна дулі скласти, як і біблії сказано: аскакурдо, дебарбанто, деохляло[16]. — Шимон-Еля-отченашник (завершує фразу набором вигаданих слів, які мають нагадувати Талмуд)

  •  

Сотворив єси — скроїв ти, Боже, всесвіт — земельку свою, споконвіку — за околицею міста, назнаменувавши — обравши нас, нещасних, щоб ми сиділи собі в Злодіївці, як оті оселедці в бочці, не мали чим дихнути; і приділив єси — та й дав ти нам… Ой, горе дав ти нам і болячки, злидні й трясця дав ти нам у превеликій своїй всебла-го-гості!..[17]. — молитва кравця

Цитати[ред.]

  •  

Якщо судилося кланятися, то кланяйся голові, а не ногам[18].

  •  

Догодити цілому світові ніколи не беріться — не вийде! І в миротворці ніколи не лізьте — воно вам боком вилізе[18].

  •  

Коли їстимеш плоди своєї тяжкої праці — буде тобі втішно і добре[18].

  •  

Багатство вік не замінить[18].

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Шолом-Алейхем. Пісня пісень: вибрані твори / пер. з їдишу Єфраїма Райцина. — К.: Знання, 2018. — 191 с.