Читомо
Читомо — медіа про культуру читання і мистецтво книговидання України та світу, трендсетер українського книжкового ринку, що пропонує якісну аналітику й ексклюзивні матеріали, експерименти та інновації. Сайт публікує книжкові новини, готує рецензії, огляди, добірки, інтерв'ю, аналізує тенденції ринку, висвітлює культурні проєкти, події та можливості.
Цитати
[ред.]Відсутність літературної критики підсвічує проблему регулювання книжкового ринку. Це впливає на недостатню видимість українських авторів, висування їх на премії, зокрема й закордонні, не скориговує видавничі портфелі видавництв, не допомагає покращувати якість перекладів тощо. Ми, як медіа, посилюємо роль інституту літературної критики в Україні, а також підвищуємо компетенції літературних критиків, рецензентів, оглядачів. Наприклад, ми регулярно публікуємо рецензії, добірки у себе на сайті. Нещодавно робили наш щорічний проєкт «Вітрина новинок» — своєрідний перелік нових книжок, які вийшли в українських видавництвах за непростий рік[1]. |
|||||
— Оксана Хмельовська, співзасновниця та головна редакторка «Читомо» |
Відтак у культурному полі ми стикаємось із парадоксальною ситуацією. З одного боку, кількість книжок, написаних українськими письменниками, чи виданих в українському перекладі, стрімко збільшується. З іншого боку, все менше фахового обговорення, рефлексій на них, введення текстів до інтелектуального світового контексту, а також обмаль майданчиків, де про ці видання могли б дізнатися читачі[1]. |
|||||
— Оксана Хмельовська |
Думаю, ці спорадичні спалахи більше пов’язані з окремими пасіонаріями в галузі, яким цікаво це робити попри всі труднощі, ніж із загальною тенденцією в культурній журналістиці. Також не останнім є питання грошей, адже, за поганою традицією, фінансування культурних ініціатив відбувається за залишковим принципом. Здається, що ця галузь журналістики ніби й не варта уваги, бо на перших шпальтах завжди резонансні події з політичного життя, а все інше — виставки, вистави, літературні огляди — десь на останніх[1]. |
|||||
— Оксана Хмельовська |
За рік війни ми зрозуміли, що новини війни, новини культурних втрат і злочинів, скоєних проти України, не будуть читатися довго. Саме тому ми маємо говорити не лише про Україну, але й про літературу інших країн, що ведуть боротьбу за свою ідентичність, що зіштовхнулися з колоніалізмом – це той спільний досвід, який нас об’єднує, тож англомовна версія «Читомо» зазнає значних змін вже цього літа[1]. |
|||||
— Оксана Хмельовська |
Культурна журналістика та робота блогерів — це різні й не порівнювані контексти, у нас різні завдання, але ми доповнюємо одне одного, і це прекрасно. Блогерство дає змогу йти в нішу та розповідати про читання через свою експертизу — як, наприклад, зробив Артем Албул у співпраці з нами. Це той випадок, коли «ніша» може вивести на ширші аудиторії[1]. |
|||||
— Оксана Хмельовська |
Літкритика — це складне завдання. Треба бути начитаним, надивленим, бути цікавою особистістю. Треба володіти компетенціями, щоб відрізнити хорошу літературу від поганої, бо книг видається багато. Ми на боці читача та намагаємося захистити його від сумнівної літератури. Тому якщо книжка погана, то наші літературні критики назвуть речі своїми іменами. Покоління Богдани Романцової, Тетяни Калитенко, Тетяни Петренко, Ганни Гнедкової, які працювали з «Читомо» на початку, було найяскравішим. І ми раді, що з нами працюють люди, які вміють порекомендувати. Я б хотіла, щоб у «Читомо» ми могли навчати літературної критики, аби фахівців ставало більше[1]. |
|||||
— Оксана Хмельовська |
Ми заснували медіа для фахівців, оскільки і в мене, і в моєї партнерки Ірини Батуревич було бажання розвиватися у видавничій справі і рухати її вперед: було болісно бачити, як медійну увагу і комерційний успіх завойовує російська книга, як важко українським видавцям конкурувати у нерівних і нездорових умовах культурної окупації. Тоді ми ще не знали, що ця експансія перейде у фізичну площину, але 2009 року було вкрай мало медіа українською мовою, а ми принципово обрали виключну україномовність. Але нам справді хотілося розвивати своє і говорити про наших зірок літератури і видавничої справи. Тому «Читомо» стало цікавим передусім для тих, хто займався і займається видавничою справою, як-от видавцям, редакторам, перекладачам, літературним критикам, дизайнерам, поліграфістам, а також вчителям, бібліотекарям та журналістам. Водночас можна сміливо констатувати, що «Читомо» — це видання для ширшого кола читачів, для всіх booklovers[1]. |
|||||
— Оксана Хмельовська |
— Оксана Хмельовська |
Примітки
[ред.]