Перейти до вмісту

Цербе-Несіна Валентина Адамівна

Матеріал з Вікіцитат
Цербе-Несіна Валентина Адамівна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Валенти́на Ада́мівна Цербе-Не́сіна (8 січня 1969, с. Полісся Коростенського району Житомирської області) — українська біатлоністка, бронзова призерка Олімпіади-94 в Ліллехамері (Норвегія). Кавалерка «Ордена княгині Ольги», Заслужений майстер спорту України, почесна громадянка міста Прилуки[1].

Цитати[ред.]

  •  

Я взяла єдині лижі Ніни Лемеш – на той момент ще юніорки, які їй купили її брати. Це просто чудо, що в ту погоду вони поїхали, я навіть не кажу, що допомагали мені бігти, але хоча б не заважали! І тільки після того, як всі зрозуміли, що у мене бронза і мені потрібно йти на п'єдестал – швидко вручили нові фірмові лижі, щоб я стояла з ними, робила, так би мовити, рекламу. — Про першу олімпійську медаль в історії України, завойовану 23 лютого 1994 року.[2]

  •  

Чемпіон – це не тільки почесне звання для спортсмена. Це супер відповідальна місія для особистості. Тільки сильна духом та морально вольова людина може гідно нести це високе звання. Він має гордо, з високо піднятою головою, не тільки витримати усі випробування славою, але він має пройти через усі негаразди та поразки, вистояти та не зламатися. — Про першу олімпійську медаль в історії України, завойовану 23 лютого 1994 року.[2]

  •  

Найголовніше на сьогодні, що у мене гарні відносини з усіма тренерами та функціонерами, ветеранами спорту та біатлону всіх поколінь. Кожен з них зробив свій вклад у мої спортивні звитяги. Спорт для сильних людей, він не пробачає помилок.

Давайте залишатися людьми з великої літери. Після завершення спортивної кар'єри настає не менш цікаве житті на гражданці. Бажаю нам миру і жити так, щоб через роки , десятиліття та чверть століття нам не було соромно дивитися один одному у вічі. — Про життєву позицію.[2]

  •  

"Твоя донька проживає в Києві, мама у Шостці Сумської області! Ти чому мовчиш, рятуй своїх рідних! Дій, роби що-небудь! Ти мама та донька, а ще сестра! Піднімайся з колін, роби заяви! Потрібно було кричати на весь світ , як справжня дочка України — Звернення до Олени Зубрилової через відмову засуджувати Росію за напад на Україну та фотографування 26 лютого 2022 року з Олександром Лукашенком.[3]

  •  

«Тоді ми говорили про її рідних, зокрема доньку, яка в Києві, та маму на Сумщині. А наступного [26 лютого 2022 року], як грім, вона на відкритті траси поруч з Лукашенком. Тоді я написала їй, що вона, як донька, як мама, має просити, вимагати у президента білорусі не сприяти рашистам. Вона прочитала. Досі мовчить». — Звернення до Олени Зубрилової через відмову засуджувати Росію за напад на Україну та фотографування 26 лютого 2022 року з Олександром Лукашенком.[4]

  •  

«Єдине питання до цієї особи: чому мовчиш, коли твоя нова теперішня батьківщина понад рік сприяє війні проти твого народу, твоєї рідної мамусі та донечки, твого золотого свекра, який з пелюшок няньчить твою дитину?
Ця особа померла для мене ще 26 лютого 2022 року. Так, я її вітала з днем народження на другий день війни, хотіла достукатися до її серця. Тиша, вона не відповіла мені навіть в приват.
Я давно підіймаю питання щодо скасування всіх її регалій, спортивних та державних нагород України» — про Олену Зубрилову через відмову тієї засуджувати Росію за напад на Україну та фотографування 26 лютого 2022 року з Олександром Лукашенком.[5]

Примітки[ред.]