Перейти до вмісту

Холодний Яр (роман)

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія

«Холодний Яр» — історико-документальний роман Юрія Горліс-Горського про події, що відбувались протягом 1918—1922 років у Холодноярській республіці — осередку українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів та російських «білих» і «червоних» інтервентів).

Цитати

[ред.]
  •  

Холодний Яр — це одна з найяскравіших сторінок визвольної боротьби в Україні. Це живий приклад, як невеликі числом, але сильні духом — можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом.

  •  

Коли дві нації борються, білі рукавички треба скинути.

  •  

Від того скільки цеглинок ворожого муру проб'ємо лезами і кулями, залежить підсумок боротьби.

  •  

Коли я впаду, моє тіло, може, з'їдять лисиці, щоб нагодувати молоком своїх дітей, мою кров вип'є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце, і нічого під сонцем не зміниться…

  •  

Назва «Холодний Яр» — перестала бути назвою лише одного із численних ярів, а стала назвою цілої місцевості, всієї бойової організації. З бігом подій в Україні перестав він бути повстанчою організацією чисто місцевого характеру. В лавах його боєвиків можна було зустрінути полтавців, тавричан, херсонців, галичан, українців-козаків з Кубані та Дону.

Про «Холодний Яр»

[ред.]
  •  

Книга дуже потрібна і, думаю, вона матиме добрий резонанс у цій ситуації розхристаної України. Коли ще так багато людей, які насамперед звертають увагу на матеріальні аспекти. І забувають, що свобода — найвища цінність. Саме свобода особистісна, національна, державна – та цінність, за яку боролися хлопці і в Холодному Яру і в усій Україні в різні часи. Книга пробуджуватиме ці ідеали і ці ідеї[1].

  Володимир Поліщук
  •  

Там є багато, що варте уваги. Наприклад, Чорнота навчав використовувати чеченський прийом, як зняти вартового, щоб він навіть не кавкнув: його треба вдарити у спину між третім і четвертим хребцем. Або як вони, не задумуючись, відрубували голови кацапам. А ще за 200 метрів могли зрозуміти, чи вершник перед ними — професіонал, чи він після удару впаде, як сніп. Чи про дівчину з села, яка одним ударом викидала з сідла кацапа. Ці люди пройшли Першу світову, вони вміли орудувати шаблею і карабіном. Сьогодні ми відчуваємо, наскільки на зламі епох важливо вміти користуватися новітньою зброєю. Танки, як консервні банки, відкриваються NLAWʼами, Javelinʼами й нашими «Стугнами». Військове мистецтво сидить з тих часів у нашій крові[2].

  Юрій Журавель

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]