Харукі Муракамі

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Харукі Муракамі
HarukiMurakami.png
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Харукі Муракамі (яп. 村上 春树, нар. 12 січня 1949) — японський письменник і перекладач.

Цитати[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


Б[ред.]

  • Буває, зроблю все як потрібно, а чому зробив саме так — розумію набагато пізніше. А іноді розумію, як потрібно, лише коли вже нічого не виправити.

В[ред.]

  •  

Важливо не робити чіткі висновки, а зберегти специфіку певної ситуації... Я намагаюся запам’ятати якомога повніше пейзаж, який побачив, людину, яку зустрів, досвід, який пережив, оскільки це єдиний «зразок», прецедент. Я можу повернутися і подивитися знову. Зрештою, коли здаватиметься, що це необхідно, я можу зробити свої висновки[1]. — з есею «Отже, про що мені писати?», 2015 р.

  • Відповідальність починається в уяві.
  • Вір: все пройде. Навіть якщо дуже погано — це коли-небудь скінчиться. Ніщо на світі не вічне.

Г[ред.]

  •  

Головний компонент – не якість матеріалу, потрібна магія. Якщо ця магія присутня, звичайні повсякденні справи й звичну мову можна перетворити на неймовірний, витончений пристрій.
Але перше і головне те, що зберігається у вашому гаражі. Магія не працює, якщо гараж пустий. Вам треба накопичувати в гаражі багато мотлоху, щоб застосувати його, коли вас викличе рідна планета[1]. — з есею «Отже, про що мені писати?», 2015 р.

Д[ред.]

  •  

Для мене історія – це засіб пересування, на якому читач кудись подорожує. Яку б інформацію ви не намагалися передати, що б ви не намагалися відкрити для сприйняття читача, перше, що ви маєте зробити – це посадити його на транспортний засіб. І транспорт – історія – моногатарі – повинен мати силу для того, щоб змусити людей вірити. Це головна умова, якій має відповідати історія[1]. — «Харукі Муракамі й музика слів» (лекція в Берклі, 1992 р.)

К[ред.]

  •  

Коли у мене робочий режим, я прокидаюся о четвертій ранку і працюю п’ять-шість годин. Вдень я біжу десять кілометрів або пропливаю півтора кілометра, потім трохи читаю і слухаю музику. Лягаю спати о дев’ятій вечора. Дотримуюсь цього режиму щодня без змін. Повторення стає важливим саме по собі: це певна форма гіпнозу. Я гіпнотизую себе, щоб досягти глибших думок. Але дотримання такого режиму півроку або рік вимагає великої кількості психологічних і фізичних сил. У цьому сенсі написання довгого роману схоже на тренування на витривалість. Фізична сила так само необхідна, як і художня чутливість[1]. — з інтерв’ю для Paris Review, 2004 р.

  •  

Коли я писав роман «Полювання на овець», у мене виникло стійке відчуття, що історія моногатарі – це не твір, який я створюю. Це щось, що ви я збираю у собі. Історія вже там, всередині. Я не можу її створити, а лише дістати її. Принаймні у мене саме так: це спонтанність історії[1]. — «Харукі Муракамі й музика слів» (лекція в Берклі, 1992 р.)

  •  

Коли я пишу, я бачу образи та пов’язую епізоди між собою. Це сюжетна лінія. Потім я пояснюю сюжет читачу. Ви маєте пояснювати дуже лагідно. Прості слова і гарні метафори, гарна алегорія. Саме це я і роблю. Я пояснюю дуже обережно і зрозуміло[1]. — з інтерв’ю для Paris Review, 2004 р.

М[ред.]

  •  

Мрії – це щоденна робота прозаїка, але ділитися своїм мріями – ще важливіше завдання. Ми не можемо бути прозаїками без цього відчуття, що ми ділимось чимось[1]. — з урочистої промови під час вручення міжнародної премії Catalunya, 2011 р.

Н[ред.]

  •  

Найважливіше – це впевненість у собі. Ви маєте вірити, що здатні розповісти історію, потрапити у течію, зібрати елементи пазла в картину. Без цієї впевненості ви не зрушите з місця. Це як бокс. Якщо ви вийшли на ринг, ви вже не можете піти. Маєте битися до кінця матчу[1]. — «Харукі Муракамі й музика слів» (лекція в Берклі, 1992 р.)

  •  

Наступна найважливіша риса романіста після здатності концентруватися – це, поза сумнівом, терплячість. Якщо ви концентруєтесь над написанням твору три-чотири години на день і почуваєтесь втомленим через тиждень, то ви не зможете написати великий твір. Автору художньої прози, принаймні, якщо він сподівається написати роман, необхідна енергія для щоденної концентрації протягом півроку, року, або двох. Можете порівняти це з диханням[1]. — «Про що я говорю, коли говорю про біг»

  •  

Невіддільне право всіх письменників – експериментувати з можливостями мови будь-яким чином, який вони можуть уявити, без духу авантюризму не може народитися щось нове[1]. — «Народження моєї прози на кухонному столі»

  •  

Не існує жодних нових слів. Наша робота – надати нове значення й особливі обертони абсолютно звичайним словам». Мене втішає ця думка. Це означає, що безкраї незвідані простори досі лежать перед нами, плодючі землі чекають нас, щоб ми їх почали обробляти[1]. — з есею «Посланець джазу», 2007 р.

О[ред.]

  •  

Особисто я, коли пишу, не знаю, хто це робить. Ми з читачами в одній ситуації. Коли я починаю писати історію, я не знаю, чим вона закінчиться, і не знаю, що відбуватиметься далі. Якщо на початку історії стається вбивство, я не знаю, хто вбивця. Я пишу книжку, тому що хочу дізнатися. Якби я знав, хто вбивця, не було б сенсу писати історію[1]. — з інтерв’ю для Paris Review, 2004 р.

П[ред.]

  •  

Письменники, яким пощастило мати вроджений талант, пишуть легко, не має значення, що вони роблять або не роблять. Речення просто ллються, як вода з природного джерела, і ці автори можуть створити твір без зусиль або із незначними зусиллями. На жаль, я не належу до цієї категорії. Я маю тяжко працювати, кресати скелю і викопувати глибоку яму, щоб знайти джерело своєї креативності. Кожного разу, коли я починаю новий роман, я маю копати нову яму. Але, оскільки я веду такий спосіб життя вже багато років, я став досить ефективним, і технічно, і фізично. Як тільки я помічаю, що одне джерело висохло, я переходжу до іншого. Якщо люди, які покладаються на природне джерело таланту, раптом виявляють, що це джерело вичерпане, у них починаються проблеми.
Інакше кажучи, визнаймо: життя саме по собі несправедливе, та навіть у ситуації цієї несправедливості є можливість шукати певну справедливість[1]. — з есею «Романіст, який біжить», 2008 р.

Р[ред.]

  •  

Розмірковуйте над тим, що бачите. Пам’ятайте, рефлексія – це зовсім не поспішати визначити, що правильно і що неправильно, або знайти переваги й недоліки того, за чим ви спостерігаєте. Намагайтеся свідомо уникати оцінювальних суджень – не поспішайте робити висновки[1]. — з есею «Отже, про що мені писати?», 2015 р.

У[ред.]

  •  

У кожному інтерв’ю у мене запитують, яку найголовнішу рису необхідно мати романісту. Це очевидно: талант. Не має значення, скільки ентузіазму і зусиль ви докладаєте для написання прози. Якщо у вас немає літературного таланту, можете забути про те, щоб стати романістом. Це радше передумова, а не необхідна риса. Якщо у вас немає пального, навіть найкращий автомобіль не зрушить з місця[1]. — «Про що я говорю, коли говорю про біг»

  •  

У мене лише одна причина, щоб писати романи – це демонстрація й висвітлення гідності людської душі. Мета історії – це сигнал тривоги, висвітлення системи й запобігання тому, що наші душі застрягнуть в її павутинні й будуть принижені[1]. — з урочистої промови на врученні Єрусалимської премії, 2009 р.

  • У цьому світі не виходить залишитися зовсім одному. Тут завжди щось пов'язує людину з іншими.

Щ[ред.]

  •  

Щоб написати роман, ви спершу маєте зрозуміти на фізичному рівні, як його зібрати... Надзвичайно важливо прочитати якомога більше романів в молодості. Все, що може потрапити вам до рук – геніальні романи, не дуже геніальні романи, погані романи – це не має значення (зовсім!), поки ви продовжуєте читати. Всотуйте стільки історій, скільки здатні фізично. Познайомтеся з величною літературою. З посередньою літературою також. Це ваше найважливіше завдання[1]. — з есею «Отже, про що мені писати?», 2015 р.

Я[ред.]

  •  

Я вірю, що робота романіста – намагатися пояснювати унікальність кожної людської душі, пишучи історії – історії життя і смерті, історії кохання, історії, які змушують людей плакати й тремтіти від страху та сміятися. Ось чому ми продовжуємо день за днем куховарити, створюючи прозу з абсолютною серйозністю[1]. — з урочистої промови на врученні Єрусалимської премії, 2009 р.

  •  

Якщо обирати між твердою стіною і яйцем, яке об нього розіб’ється, я завжди буду на боці яйця. Хтось інший нехай вирішує, що правильно, а що неправильно: можливо, час та історія це вирішать. Якби існував романіст, який з будь-якої причини писав би на боці стіни, яку цінність мали б його твори[1]? — з урочистої промови на врученні Єрусалимської премії, 2009 р.

  •  

Якщо у мене спитають, яка друга найважливіша якість для романіста (після таланту), відповісти легко: концентрація – здатність сконцентрувати всі ваші обмежені таланти на тому, що найважливіше у даний момент. Без цього ви не зможете створити вартісний твір, а якщо ви концентруєтесь ефективно, ви зможете компенсувати непостійний талант або навіть його відсутність. Навіть романіст, у якого великий талант і багато нових ідей, не зможе писати, якщо страждає від зубного болю[1]. — «Про що я говорю, коли говорю про біг»

  •  

Я намагаюся «не давати волі перу», коли пишу. Я обираю слова таким чином, щоб якомога менше людей відчували біль, але цього важко досягти. Не має значення, що написано – все одно існує можливість, що хтось образиться або відчуватиме біль. Пам’ятаючи про це, я намагаюсь зробити все можливе, щоб написати твір, який нікого не скривдить. Це моральна заповідь, якої має дотримуватись кожен письменник[1]. — з авторської колонки Муракамі, 2015 р.

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]



Bookmark-new.svg