Фланнері О'Коннор
| Фланнері О'Коннор | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Фла́ннері О'Ко́ннор (англ. Mary Flannery O'Connor) — американська письменниця. Належала, як і Вільям Фолкнер, до літературного напрямку «південної готики».
Цитати з творів[ред.]
Павич ішов за місіс Шортлі вгору дорогою. Повільно крокуючи один за одним, вони скидалися на процесію. Подолавши підйом, жінка зупинилася, схрестила руки на грудях і завмерла на свої колосальних ногах. Павич зупинився за її спиною. Хвіст його злегка здійнявся над землею, драпірувався, наче шлейф, обабіч, виблискував на сонці золотаво-зеленим і синім[1]. |
Де ваша дивна птиця? А-а-ах! От вона! Він устав і подивився на моріжок, де стримано шпацерували павич і дві пави, а їхні довгі скуйовджені шиї – яскраво-синя у павича і сріблясто-зелені у пав – вигравали в промінні надвечір’я[1]. |
Про Фланнері О'Коннор[ред.]
Її саму називають ексцентричною, й це – правильне слово (вона – виклик у сучасній їй прозі, в сучасній нам прозі). Її твори характеризують одним словом – «пронизливі» – і це правильне слово (проникнення у її світ приємним не буде). О’Коннор сама якнайліпше визначила і себе, і свою прозу: не-займай-бо-вкушу[3]. — З есею «Фланнері О’Коннор»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Уся її проза – набір тригерів, які запускають травматичні флешбеки. І, як буває з тригерами, ніколи не знаєш, де і що «вистрелить»[3]. — З есею «Фланнері О’Коннор» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Авторка наполягала, що її «Добру людину знайти не легко» – роман у новелах, парадування семи смертних гріхів. Показово: у збірці не сім, а десять оповідань. О’Коннор із тих авторок, які радо беруть на себе місію вигадати бонусні смертні гріхи. Присутність Бога в цьому світі для ревної католички безсумнівна, але її Бог – це Бог Йова: моя робота змусити тебе страждати, твоя – не шукати тому причин. Як жартувала (?) авторка в одному з листів, одержимі Христом – Христом же і переслідувані[2]. — З есею «Фланнері О’Коннор» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Примітки[ред.]
- ↑ а б Ніч на Венері, 2020, с. 291
- ↑ а б Ніч на Венері, 2020, с. 293
- ↑ а б Ніч на Венері, 2020, с. 292
Джерела[ред.]
- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5
