Перейти до вмісту

Тритенко Олексій Олександрович

Матеріал з Вікіцитат
Тритенко Олексій Олександрович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Олексі́й Олекса́ндрович Трите́нко (11 грудня 1981, Запоріжжя, Українська РСР) — український актор театру та кіно. Чоловік української актори Анастасії Карпенко.

Цитати

[ред.]
  •  

«Якщо зможу відповісти на це запи­тання, то, мабуть, я певною мірою закін­чуся як актор. Бо театр і кіно — зовсім різ­ні світи. На сцені у тебе немає дублів, ти виходиш і за дві чи три години маєш зро­бити все, аби глядач вийшов не лише за­доволений, а й переосмислений. Щоб глядач задумався і над своїм власним існуванням, і над тим, що його оточує. Звісно, той самий посил є і в кіно. Але там інша форма. Глядач у тебе сидить практично біля очей, і там ти не зможеш ввести його в оману художнім висловом. Що таке кіно? Це майже документальна річ, просто вона має художній напрям. Але це дуже близько до очей, і актор має бути абсолютно щирим і, якщо Бог дав, — професійним». — про різницю роботи актора в театрі та в кіно в інтерв'ю «Високий Замок» «Свій творчий шлях я почав у 4-му класі. І відразу з головної ролі» (21 січня 2021 року)

  •  

«До четвертого класу, та й піс­ля четвертого, я був не завжди «пай-хлопчиком». Був більшим за зростом від своїх однолітків і фізично сильнішим. Це провокувало мене бути «гадом». Але не покидьком, а лише «гадом». У четвертому класі мій класний керівник, вчителька української мови та літератури Валентина Миколаївна Вой­чук, дала мені ту путівку у життя, і я став тим, ким я є сьогодні. У нас був відкритий урок. Валентина Миколаївна попросила, щоб я зіграв Голохвастова. Так виходить, що свій творчий шлях я почав у четверто­му класі і відразу з головної ролі. І мені це страшенно сподобалося. Мені тоді було років 10. То так виходить, що я вже майже 30 років займаюся мистецтвом.

Потім я почав відвідувати Палац куль­тури у Запоріжжі, де займався у драм­гуртку. Тому питання, куди вступати, на­віть і не стояло. І лише коли закінчував театральний, за два дні до отримання диплома раптом мене осінило: «Це що, я справді буду актором? І заробляти­му цим на життя?». І я був такий щасли­вий. Поїхав в Одесу, мене взяли у росій­ський театр, а потім доля привела мене на Лівий берег Дніпра у театр до Едуар­да Митницького. У мене було багато ви­кладачів, які вкладали у мене душу і своє вміння, щоб я сьогодні став тим, ким я є. Але саме Едуард Маркович повірив у мене найбільше. Якось я його запитав: «Як ви могли мене взяти — такого, яким я до вас прийшов?». Я особисто себе тоді до театру б не взяв. Едуард Маркович за­сміявся і сказав: «Я відчував, що у тобі є талант»». — про дитячі мрії стати актором в інтерв'ю «Високий Замок» «Свій творчий шлях я почав у 4-му класі. І відразу з головної ролі» (21 січня 2021 року)

  •  

«На сімейній раді вирішували мою долю. Мама, здається, мріяла, щоб я вступав на міжнародні відносини, стар­ший брат рекомендував, щоб я став бух­галтером, і тільки батько після тривалої суперечки сказав: «А може, ми в Олек­сія запитаємо, що він сам хоче?». І у той момент я сказав, що буду актором. Вони щиро сміялися, казали — значить, бу­деш бухгалтером. Коли приїхали в Дні­про у справах, я захопив зі собою доку­менти. Ми йшли повз театральний (а я добре знав, де цей інститут), попросив, щоб ми про всяк випадок зайшли. Я не відразу став студентом, тобто мене при­йняли, але цілий рік я був лише кандида­том у студенти, коли мені олівцем ста­вили оцінки. З курсом я складав іспити, а на другий курс мене вже зарахували з усіма. Я був вільним слухачем з перспек­тивою подальшого навчання. Але я так хотів стати актором, що не пропускав лекцій і добре вчився». — про те як умовив батьків вступити в театральний в інтерв'ю «Високий Замок» «Свій творчий шлях я почав у 4-му класі. І відразу з головної ролі» (21 січня 2021 року)

  •  

«Так, були, але це театральні ролі. Бо у театрі більш довгий процес занурен­ня. У 26-річному віці я зіграв Річарда ІІІ у шекспірівській п’єсі. Це була одна з та­ких ролей, яка, власне, докорінно змі­нила і мої погляди, і моє життя. Для мене ця роль була найважчим творчим випро­буванням. Вдячний режисерові вистави Андрієві Білоусу, який згодом став ху­дожнім керівником Молодого театру, де я тепер служу. Не кожен може довіри­ти 26-річному хлопцеві зіграти Річарда ІІІ, бо ж цю роль, як правило, доручають метрам, які мають досвід близько 50 ро­ків.

Актори тоді радили Андрієві: «Міняй його, поки не пізно», та я і сам розумів, що не дуже добре граю цю роль, але Ан­дрій мене всіляко підтримував. А за три тижні до прем’єри був прорив — я, наре­шті, відчув свого персонажа. Я став сві­домішим, обізнанішим. Бо знаєте, коли ми закінчуємо театральний, всім нам здається, що ми всі — генії. Навіть хтось колись пожартував, що це КЗС (кладо­вище загублених самолюбців). Як тільки я прийшов до театру, зрозумів, що абсолютно нічого не вмію, нічого не розумію. І лише досвід і старан­ня дадуть свій результат. Скільки років я набував досвіду — і охоронців у масов­ці грав у кіно, і був щасливим, коли отри­мав роль охоронця Колі». — про ролі, які доко­рінно змінили життя в інтерв'ю «Високий Замок» «Свій творчий шлях я почав у 4-му класі. І відразу з головної ролі» (21 січня 2021 року)

  •  

«Розкажу, що я колись вигадав, хоча насправді всім розповідав, що цього мене навчила одна мудра людина. Є та­кий забобон: коли текст ролі падає, актор має сісти на ці сторінки і підняти їх разом зі собою. Щоб не втратити роль або щоб не зіграти її погано. І я сказав, що то не­добре — сідати сідницями на мистецтво. Пригадую, у мене був момент, коли я ще працював у Театрі драми і комедії на Лі­вому березі Дніпра. Там було 9 сходинок. Я собі вигадав, що на сцену я маю захо­дити з правої ноги. Все собі порахував. Але той забобон зник рівно у той момент, коли я запізнювався, забіг на сцену, по­чав грати виставу. Посередині виста­ви подумав: «Господи, я ж забув вийти з правої ноги!». Виставу відіграв добре. Забобон відпав, бо зрозумів: нема часу займатися дурницями і рахувати ті схо­динки.». — про акторські забобони в інтерв'ю «Високий Замок» «Свій творчий шлях я почав у 4-му класі. І відразу з головної ролі» (21 січня 2021 року)

  •  

«...Я не веду здорового способу життя. Скажу чесно: я звичайна людина. Зі своїми слабкостями та шкідливими звичками. Наприклад, уже багато років курю... А ось спиртне вживаю вкрай рідко. Не скажу, що взагалі “зав’язав”, але після Нового року випивав лише тричі. Знаєте, я нечувано радий, що за карантин не набрав зайвих кілограмів. На відміну від багатьох друзів та знайомих, котрі сприйняли ситуацію, як можливість трохи розслабитись. Я ж з самого початку не дозволяв собі того й старався більш-менш підтримувати форму». — про ставлення до здорового способу життя в інтерв'ю газеті «Експрес» У цьому сенсі я жахлива людина, — актор Олексій Тритенко (13 вересня 2020 року)

Примітки

[ред.]