Митницький Едуард Маркович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едуард Митницький
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Едуа́рд Ма́ркович Митни́цький (4 серпня 1931, Київ — 31 жовтня 2018, Київ) — радянський і український театральний режисер, засновник та художній керівник Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.

Цитати[ред.]

  •  

Романи Шолохова, хай би якими були історичні ревізії, написано в літературному плані талановито. До речі, я пам'ятаю, як був враженим його ж «Тихим Доном», коли їхав у поїзді й слухав розділи з роману у виконанні автора. Таку правду спілкування забути неможливо.
«Піднята цілина» свого часу захопила літературною майстерністю, хорошим приводом для акторських робіт: у київській виставі чудово грали Юрій Мажуга, Дмитро Франько, Анатолій Решетников і Ада Роговцева (у ролі Варюхи)[1].

  •  

Я ніколи не претендував на статус дисидента, але у зв'язку з «Варшавською мелодією» у Києві виникли труднощі. Київська радянська преса спочатку виставу знищувала. У газеті «Радянська Україна», наприклад, писали, що від мого тлумачення до «антисовєтизму» — лише один крок. Та й деякі колеги тоді ж знизували плечима: як його не посадили після цієї вистави[1]?

  •  

Популярність вистави була величезна. І тут багато чого зійшлося — зокрема й прекрасна п'єса, і хороший акторський дует. І, природно, небезпечна тема.
І якщо спочатку в Києві проти вистави ополчилися партійні критики — ідеологічні вертухаї, то коли вийшла позитивна рецензія в «Ленинградской правде» (під час гастролей у Пітері), вони відразу заспокоїлися[1]... — Про виставу «Варшавська мелодія»

  •  

Для європейських акторів було великим щастям доторкнутися до Чехова. Їх захоплював метод роботи над Чеховим: дієва режисерська партитура.
Німецькі актори відчували, що всі його слова — живі. Буквально кожне авторське слово — об'ємне. Вони також відчували, наскільки важлива індивідуальність актора в розкритті чеховської п'єси і чеховського підтексту[1].

  •  

Справді, п'єса Брукнера про владу. І, можливо, є певний історичний парадокс? Адже саме влада (на початку 1990-х) і зупинила роботу над цією постановкою. Влада сприяла відторгненню від театру імені Лесі Українки мене, згодом Ади Миколаївни Роговцевої. Влада в особі Табачника[1]...

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg