Перейти до вмісту

Токарєв Борис Васильович

Матеріал з Вікіцитат
Токарєв Борис Васильович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Борис Васильович Токарєв (рос. Бори́с Васи́льевич То́карев; 20 серпня 1947, Кісєльово, Калузька область, РРФСР, СРСР) — радянський і російський актор, кінорежисер, продюсер. Заслужений артист РРФСР (1976). Заслужений діяч мистецтв Російської Федерації (2001). Перший віцепрезидент Гільдії акторів кіно Росії, генеральний продюсер студії «Дебют».

Цитати[ред.]

  •  

«Коли розпочалися зйомки, я вже навчався на режисерському факультеті та паралельно проходив практику на двох кіностудіях. Режисер Женя Карелов свідомо взяв мене на цю роль, тому що моє обличчя було легко гримувати. Хоча пасмо сивого волосся мені робили спеціально, у мене його тоді не було, зате зараз вже є». — про кінообраз Сані Григор'єва у шестисерійному фільмі «Два капітана» в інтерв'ю газеті «Факти» Борис Токарев: «Хороший актер разрушает себя — это неизбежно, профессия этого требует» (16 серпня 2012 року)

  •  

«Це було велике щастя, адже для моїх викладачів усі легенди МХАТу, включаючи його засновників Станіславського та Немировича-Данченка, були не іменами з підручника, а живими людьми. Наприклад, Михайла Чехова вони називали просто Мишком. Бувало, Борис Володимирович жартома говорив Ользі Іванівні: «Пам'ятаю-пам'ятаю, як Михайло Чехов тебе за коліно хапав!» Станіславський був для них Костей, а Ольга Іванівна мала доньку від Василя Івановича Качалова». — про навчання у ВДІКу у знаменитих викладачів, мхатівців Бориса Бібікова та Ольги Пижової в інтерв'ю газеті «Факти» Борис Токарев: «Хороший актер разрушает себя — это неизбежно, профессия этого требует» (16 серпня 2012 року)

  •  

«Де б і з ким я не знімався, ми ніколи не мали субординації та підпорядкування молодших за віком колег старшим. Це в театрі є народні та заслужені майстри, а є епізодники та артисти масовки. У кіно такої градації немає, воно дуже демократичне, чим вигідно відрізняється від театру. Я обожнював видатних акторів, з якими знімався, але завжди розмовляв з ними на рівних. Мені пощастило працювати з Георгієм Степановичем Жжоновим у «Гарячому снігу», і з Володимиром Дружниковим, і з Петром Глібовим. А з Миколою Опанасовичем Крючковим я не лише знімався разом, а й довго — до кінця днів — дружив. Вони ніколи не дивилися на мене, як на недосвідченого хлопчика, ми завжди спілкувалися по-дружньому, просто. І це повітря свободи дозволяло мені робити на знімальному майданчику все, що завгодно, що, зрештою, йшло на користь ролі. А може мені просто пощастило?». — про першу роль у фільмі «Врятоване покоління» у 12-річному віці в інтерв'ю газеті «Факти» Борис Токарев: «Хороший актер разрушает себя — это неизбежно, профессия этого требует» (16 серпня 2012 року)

  •  

«Нам у 1976 році й на думку не спадало, що ми робимо рімейк «Двох капітанів», хоча всі пам'ятали чудову стару картину режисера Володимира Венгерова, де Саньку грав мхатівець Олександр Михайлов, а Катю — приголомшлива акторка і балерина Ольга Заботкіна, згодом - дружина поета-пародиста Олександра Іванова. Для нас це було зовсім інше кіно, де інше — розмір (старий фільм був повнометражним, наш — шестисерійним), формат. Для нашої картини Карелов спеціально дописував сцени, яких не існувало у першій стрічці. Це була просто нова екранізація дуже популярної книги Веніаміна Каверіна, а не робота – чи, якщо хочете, спекуляція – на популярність попереднього фільму». — про рімейк "Двох капітанів" у інтерв'ю газеті «Факти» Борис Токарев: «Хороший актер разрушает себя — это неизбежно, профессия этого требует» (16 серпня 2012 року)

  •  

«Ми вирішили відпочити - з'їздити на тиждень до Піцунди. Євген Юхимович пішов купатися в море і не виплив. Ми з актором Євгеном Матвєєвим, який приїхав до Карелова побачитись, кинулися його діставати, але вже нічим не можна було допомогти. Лікарі, які проводили розтин, сказали, що у Карулова в легенях не було води - він не потонув, у нього просто - просто у воді! - зупинилося серце. Пам'ятаю, як, йдучи, він сказав нам: «Хлопці, я зараз повернуся!»…» — про гибель Євгена Карелова в інтерв'ю газеті «Факти» Борис Токарев: «Хороший актер разрушает себя — это неизбежно, профессия этого требует» (16 серпня 2012 року)

  •  

«Микола Олімпійович був актором видатним, а діапазон його ролей, починаючи від комедії «Принцеса Турандот», де все перевертається з ніг на голову, і закінчуючи Кареніним з екранізації роману Толстого — найширшим. Нещодавно переглянув цю картину і зрозумів, що головне у романі – трагедія Кареніна, а не Анни. І Гриценко грав це приголомшливо: його герой — суха, схильна до впливу і думки світла людина, яка не дозволяє собі робити якісь погані вчинки. У роботі над чином він використав усі акторські можливості, включаючи манеру мови...

Подивіться, скільки в арсеналі Гриценка було фарб! У нього і руки, і хода, і фізичний, і психологічний стан завжди працювали на образ, який він створював. Доходило до того, що в якихось сценах у нього змінювався навіть колір очей. Саме так було під час зйомок епізоду нашої з ним розмови після смерті Марії Василівни, коли він раптом зривався на фальцет: «Ця змія, яка вповзла до нашої оселі!» А коли Саня просить показати йому листи капітана Татарінова, Микола Антонович жбурляє йому їх у вічі. Наскільки точно він усе це робив: відкривав стіл, жменю діставав звідти пачку конвертів, скрученими пальцями кидав їх. Здавалося б, яка різниця, як саме він це робить, сьогодні ніхто не звертає уваги на такі «дрібниці». Але у Гриценка все стосувалося образу — кожен жест, кожен погляд. А як ретельно він разом із художником вивіряв кожну деталь свого костюма!» — про українського актора Миколу Гриценка в інтерв'ю газеті «Факти» Борис Токарев: «Хороший актер разрушает себя — это неизбежно, профессия этого требует» (16 серпня 2012 року)

  •  

«Вони не знають, що таке історичний костюм — що таке комірець-стійка чи манжети у сорочки. Коли я знімав свою першу історичну картину «Нас вінчали не в церкві» з Наташею Вавіловою, Сашком Галібіним, Галею Польських у головних ролях, я мав спеціальний консультант з поведінки. Він навчав акторів не тільки носити одяг того часу, але й користуватися столовими приладами, тому що обід у сім'ї священика не був схожим на обід у дворянській родині.

Нині ніхто про це не думає. Дивно чути, коли дівчата-актриси в історичних фільмах доречно і не доречно вживають частку «ну», їм чомусь здається, що це звучить дуже по-побутовому: «Ну, і що ти хочеш мені сказати?» Вони не знають, що на той час так не говорили. Я розмовляв про це з знаменитим графом Петром Петровичем Шереметьєвим, який живе зараз у Франції, з яким мені пощастило дружити, — яка в нього вимова!» — про історичний костюм в акторів у інтерв'ю газеті «Факти» Борис Токарев: «Хороший актер разрушает себя — это неизбежно, профессия этого требует» (16 серпня 2012 року)

  •  

«Перехід в іншу, нехай і суміжну професію справді дозволяє внутрішньо себе врятувати. Я займаюся не тільки режисурою, а й продюсуванням, а це зовсім інший рід занять, що вимагає вміння аналізувати та прораховувати, що загалом артистові категорично протипоказано». — про те, чому вирішив стати режисером в інтерв'ю газеті «Факти» Борис Токарев: «Хороший актер разрушает себя — это неизбежно, профессия этого требует» (16 серпня 2012 року)

Примітки[ред.]