Ступка Богдан Сильвестрович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
Ступка Богдан Сильвестрович
Bohdan Stupka.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Богдан Сильвестрович Ступка (1941—2012) — радянський і український актор театру і кіно.

Висловлювання[ред.]

В інтерв’ю газеті «Труд» (2008)[ред.]

  •  

Якщо класику грав, то і життя недарма пройшло. Всі ми тимчасові, а класика буде вічно[1].

  •  

Завелася така кількість зірочок у кіно і з такою гординею, що не знаєш, як до них підступитися. Нічого не зробили, очі наліво, направо скосили, але вже подавай їм космічний корабель[1].

  •  

Треба вміти радіти успіхам інших, а заздрість і гординю в собі тиснути, бо вони до добра не приводять[1].

  •  

Нас всіх навчили бути з подвійним, потрійним дном. Пам’ятаєте фразу «Ми говоримо „партія“ — маємо на увазі „Ленін“, ми говоримо „Ленін“ — маємо на увазі „партія“»? І так все життя — одне говоримо, інше маємо на увазі[1].

Правила життя в Esquire[ред.]

  •  

У кіно я ходжу тільки тоді, коли внук прийде і скаже: «Боня, подивися цей фільм, він хороший». І тоді я йду в кіно. Недавно подивився «Катинь» Вайди. Але це не внук, це мені Вайда порадив[2].

  •  

Я не люблю війну, бо з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Може бути, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися — це не ти, це завжди хтось інший[2].

  •  

Я впевнений: щоб людині дурниці в голову не лізли, її завжди треба завантажувати роботою так, щоб вона мертвою додому приходила[2].

  •  

У нас дуже важко бути міністром. Тому що заведено у нас так: якщо ти артист — ти хороший, а якщо став міністром — ти вже поганий. Причому відразу, наступного дня[2].

  •  

Мені всі кажуть: Богдан, ти збожеволів своїми українцями. А я ось недавно з'ясував, що родина Фрейда була родом з України, з містечка Тисмениця. Поїхав туди. Ось, кажу, адже Фрейд з ваших місць. А вони без поняття. Сидять всі і норкові шуби шиють[2].

В інтерв’ю Олександру Ткаченку (2011)[ред.]

  •  

Я взагалі-то конфліктний чоловік. Був. У молодості[3].

  •  

Я пишаюсь Шевченківською премією. Вона для мене дуже дорога. Я її дуже і дуже пізно отримав. Я її отримав у 93-му році. Причому символічно — за Шолом-Алейхемового «Тев’є-Тевеля»[3].

  •  

Шекспір сказав: «Світ — театр і ми всі в ньому актори». А Сковорода ще доповнив, сказав: «І кожен грає ту роль, на яку його поставили». Я думаю, це правильно[3].

  •  

[Я вчу молодих акторів], як себе морально поводити житті. Я не вчу їх грати, тому що цьому навчити неможливо. Я вчу, як їм бути, працювати, зрештою, жити в театрі[3].

  •  

Я кажу, що я український актор, який знімається в російських фільмах. А в Польщі я кажу, що я український актор, який знімається в польських фільмах[4].

  •  

Як казав Михайло Олександрович Ульянов, «я не хочу поповнювати когорту бездарних театральних і кінорежисерів»[4]. — Відповідаючи на запитання, чи не хотів він зайнятися режисурою.

В інтерв’ю газеті «День» (2011)[ред.]

  •  

«Я бачив величну Амазонку, але подих у мене перехоплює від спокійної величності Дніпра… Розкіш Версалю вразила мене, та мені більше до вподоби затишна краса Масандрівського палацу в Криму… Я бачив ще багато чого, але я люблю Україну. І вірю: ви теж любите!»[5]. — З реклами проекту «Київстар» «Поділіться любов’ю до України».

  •  

Я дійсно багато побачив, чимало подорожував машиною, поїздом, літаком, був навіть на мисі Доброї Надії, на краю землі, де пінгвіни ходять! Цікаво, але чесно скажу, побувати в далеких краях добре, але в Україні — краще! У нас є стільки прекрасних місць![5]

  •  

Якщо повіриш в те, що кожен твій крок на сцені — велике мистецтво, то це вже катастрофа! Тільки сумнів дає прогрес[5].

Примітки[ред.]