Степан Семенюк

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук

Степан Семенюк (при народженні: Степан Васильович Драницький; нар. 19 січня 1920, Гаразджа, Волинь, Польща) — член Організації українських націоналістів, військовик Української повстанської армії. Політв'язень, один з керівників Норильського повстання. Лауреат премії імені Василя Стуса.

Цитати[ред.]

  •  

Ми мали захистити український народ від вивезення в Німеччину. Для цього ми мали сформувати єдиний провід та єдине командування на землях воюючої України. Але без підтримки населення ми не змогли б створити військо, здатне протистояти окупанту.[1]

  — про збройну боротьбу УПА проти німецьких окупантів.
  •  

Дивне створіння — людина. Сидить у смертній і чекає на страту, а мислить і мріє. Мріє, якою повинна бути і буде Україна вільною державою.[2][3]

  — про перебування у камері смертників Рівненської в'язниці (зима 1944/45).
  •  

Ключову роль у ньому відіграли українці, зокрема колишні бійці УПА. Коли почався штурм захоплених нами табірних зон і солдати й офіцери поливали повстанців з автоматів та кулеметів, патріоти відбивалися камінням. А коли повстання закінчилося, заспівали гімн «Ще не вмерла Україна»...[4]

  — про Норильське повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року.
  •  

Нашою зброєю була просто правда. Домагалися основного: перегляду справ в’язнів і звільнення незаслужено засуджених людей. Ми пам’ятали і наказ Проводу ОУН: продовжувати боротьбу за волю України й інших поневолених народів скрізь і за будь-яких обставин.[5]

  — про Норильське повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року.
  •  

Ми розпочали страйк. Потім низка таких страйків охопила інші табори ГУЛАГу — від Колими й до Воркути. Проти нас кинули внутрішні війська, наказали вийти з бараків, але ми тримались. Звичайно, сили були не рівними, проти нас йшли озброєні бійці, яким був відданий наказ стріляти.[1]

  — про Норильське повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року.
  •  

Bci вони, знанi i незнанi, що повстали до боротьби за ВОЛЮ ВСlХ, гiднi пошани i пам'ятi. Вiдгородженi вiд свiту колючими дротами i «залiзною завiсою», вони виграли цю боротьбу, хоч оплатили iї життям багатьох.[6]

  — про Норильське повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року.
  •  

... своїх батька і матір треба любити такими, якими вони є. Так само і Вітчизну. Якщо можеш — роби щось, щоб її змінити на краще. Ідеальної країни, про яку мріялося, не буде, бо немає у світі ідеальних держав. Але треба зробити все, щоб наші люди почувалися в Україні, як удома.[5]

  •  

Усе моє життя було пов’язане з визвольною боротьбою. Ніколи не забуду молоді роки, коли міг працювати для України. І поневіряння у радянських концтаборах. Я єдиний із нашої сім’ї зміг побачити Батьківщину вільною.[7]

  •  

Солдат який не понюхає пороху, ніколи не буде справжнім солдатом. Тому я закликаю вас, дорогі мої, йдіть до влади, пробуте себе, набувайте досвіду керування державою, адже ніхто так не захистить інтереси України як самі ж українці.[8]

  — на зустрічі з членами Молодіжного Націоналістичного Конгресу 15 жовтня 2012 року.
  •  

Україна, як кожна держава, щоб вистояти й процвітати, по-перше, мусить мати своє сучасне військо й мати союзників; по-друге, повинна мати свою державну доктрину; по-третє, кожен перед собою має визнати, що він робить, щоби зберегти суверенність Української держави.[8]

  — на зустрічі з членами Молодіжного Націоналістичного Конгресу 15 жовтня 2012 року.

Про Семенюка[ред.]

  •  

Степан Семенюк належить до покоління тих учасників національно-визвольних змагань, які діяли в умовах неможливого і всупереч обставинам. Вони говорять тільки по суті — нічого зайвого, і мовчки роблять свою справу. Степан Семенюк — добрий вчитель, і це — чи не найголовніший слід у житті подвижника, який на вівтар Батьківщини поклав усе своє життя.[5]

  Євген Сверстюк (на врученні премії імені Василя Стуса)

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg