Сом Микола Данилович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мико́ла Дани́лович Сом (1935–2013) — український поет, письменник.

Цитати[ред.]

  • Я нічого не писав від себе. Лише записував почуте і відчуте. Усе найкраще з мого творчого доробку більше належить фольклору — усній народній творчості.[1]
  • Я бачив Жукова, Ватутіна й Хрущова. Жуков матюкався дуже. А от Ватутін був добрий. Малий, опецькуватий, але дуже швидко ходив. Ми його за це називали «колобок».[2]
  • Я був на похороні Сталіна. Через те що заснув коло його портрета, мене виключили з університету.[2]
  • Мене агітували йти вчитися в школі контррозвідки. Я навіть згоду дав, а куди тут подінешся. Але шпійоном не став. Бо в мене з дитячих літ наколки на руках. Ось вони. Написано «Коля» і серце, пробите стрілою. А у шпійона такого бути не повинно. Він мусить бути непомітним.[3]

Про Миколу Сома[ред.]

  •  

Микола Сом — помітна поетична гілка свого народу — увібрав у себе ці обидві вельми прикметні етнічні риси. Він — ніжний лірик і пісняр з когорти шістдесятників. Його молодою поезією зачитувалися ровесники. Його пісенькою «Рученьки, ніженьки…» майже два десятки років поспіль завершувалася популярна телепередача «На добраніч, діти». Його невгамовний гумор, який у часи репресій і застою проривався позацензурно у вигляді самвидаву та усних, (хай і пошепки), переказів, нині, у часи Незалежності, отримав друге дихання.[4]

  Віталій Карпенко

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg