Самійленко Володимир Іванович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Самійленко Володимир Іванович
Самійленко В.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Samiylenko Volodymyr-1902.png

Володимир Іванович Самійленко (1864–1925) — український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач.

Цитати[ред.]

  • В біді твоїй рідніша ти мені;
    Тобі несу я сили всі, що маю;
    І працю тиху, і мої пісні
    На вівтар твій побожно я складаю.
(«Україні»)
  • Люде добрі! Пожалійте
    Бідолашного піїту,
    Що від горя, від наруги
    За слізьми не бачить світу.
(«Горе поета»)
  • Невже, крім пишних фраз та поривів дрібних
    Нічого вже нема в найвищої істоти?
(«Людськість!»)
  • Так усе колись минеться,
    Все, що вдіє людський дух,
    Неодмінним зістається
    Лиш невпинний, вічний рух.
(«Дві планети»)
  • Хоч пролежав я цілий свій вік на печі,
    Але завше я був патріотом, —
    За Вкраїну мою чи то вдень, чи вночі
    Моє серце сповнялось клопотом.
(«На печі»)
  • Я дуже сміливий: я не боюсь нікого
    Слабого;
    За правду битися готов я до загину
    З-за тину.
(«Сміливий чоловік»)
  •  

Там живе племін усяких
Престрашенна мішанина,
І за те той край зоветься —
Русь єдина, Русь єдина.
 — «Ельдорадо» (1886)