Савченко Анжеліка Віталіївна

Савченко Анжеліка Віталіївна

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Анжеліка Віталіївна Савченко (11 серпня 1982, Дніпропетровськ, УРСР) — українська акторка театру і кіно, артистка Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Заслужена (2013) та народна артистка України (2019).

Цитати

«Коли я перечитувала твір, у мене довго не виникало бачення образу Патріції. Бо ставити Ремарка, як на мене, – це ніби неквапливо й обережно створювати олівцем малюнок на папері, а образ Пат – наче легка пір'їнка, якій своїм подихом ти можеш лише дати напрямок руху. У нас був довгий застільний період репетицій, адже Юрій Одинокий – з тих режисерів, які ретельно шукають правду в тексті, голосі актора. Саме за голосом, його інтонацією він відчуває кожен образ. Прагне до абсолютної правди в пластичному малюнку героя. І не виношує намірів здивувати публіку. Спирається на авторський текст і свої відчуття життя, намагається достукатися до серця кожного, тому й вистави в нього виходять життєві. У його постановках не зустрінеш солодкого кохання – воно болюче. Я розуміла, що стосунки Пат і Роберта – це не історія Ромео і Джульєтти, не любов з першого погляду. Це дві людини, що зустрілися, маючи за плечима інше життя, інший досвід взаємин. У них в думках вже немало страхів, побоювань, запитань, тому їм важко було знову закохатися. Патріція не змогла знайти себе в повоєнному житті – адаптуватися до реалій. Вона, як кажуть, дівчина з іншого часу. Для неї хвороба не була обставиною життя, просто почали згасати очі. І згасли б швидше або безцільно, якби не зустріч з Робертом. Для мене історія кохання Патріції і Роберта загадкова і позачасова». — про участь в українському фільмі-фентезі Олени Каретник «Тільки диво» Анжеліка Савченко: «Краса наповнює людину духовно» (13 грудня 2018 року)

«Режисер спершу побачив у Єлизаветі манірний, пихатий характер. Я відчула трохи по-іншому цю жінку, і постановникові моє трактування образу сподобалося. Я завжди відштовхуюся від запропонованих обставин, від часу, оточення, подій, які відбуваються, і шукаю вихід. Для мене королева Єлизавета – це та жінка, яка все життя шукала вихід для себе і своєї сім'ї. Я перечитала чимало історичних фактів про неї. Пишуть, що вона мала довге золоте волосся, великі очі, як у дракона, була найкрасивішою жінкою всього півострова. Вона зупинила майбутнього короля, який їхав на коні, просто посеред дороги, і він закохався в неї з першого погляду. Ця жінка зробила вельможами усіх членів своєї сім'ї. Переконана, лише внутрішньо можна відчути того чи іншого автора. Шекспірівський текст – це «м'ясо», яке можна взяти руками і відчути. Від персонажа, від тексту, від автора – щось зовсім інше тембрально прокидається в тобі. Тому я дуже люблю грати різну драматургію. З'являється широка голосова палітра, адже мелодика в кожного персонажа інша. Кажуть, у кіно актора оцінюють через очі. Бо вони ніколи не брешуть: через них видно душу. А в театрі – через голос. Як на мене, це головний акторський інструмент. Адже людина, яка сидить, приміром, не в партері, а на третьому ярусі, вона ж очей не бачить. Вона бачить спершу силует, а далі чує голос. І якщо актор відкриває рота, а звідти «падають жаби», глядачеві вже нецікаво дивитися на нього. Думаю, голос дається від Бога: він несе божественну енергію. Актор має володіти широкою голосовою палітрою, вміти співати, відчувати музику, адже тоді він напряму отримує цей потік енергії». — про гру у виставі грузинського режисера Автанділа Варсімашвілі, який поставив на франківській сцені «Річарда ІІІ» Анжеліка Савченко: «Краса наповнює людину духовно» (13 грудня 2018 року)

«З кожним чоловіком одна й та сама жінка є різною. Інший голос, вираз обличчя, манера поведінки. І це не хитрість жінки – це її природа. Бо чоловік “відкриває” жінку: схоче янгола – буде ніжною, доброю, люблячою, схоче демона – буде жорстокою і безжальною. Так само чоловіки відкривають Настасью Пилипівну. Рогожин – звіра, Мишкін – янгола. Вона жаліє Мишкіна, не хоче руйнувати те світло, яке виникло між ними, тому покидає його. А з Ганею, приміром, вона побачила перспективу реалізувати себе як жінку – народити дитину. Та на заваді знову став Тоцький. У цій історії немає ні поганих, ні хороших людей. Той самий Мишкін далеко не святий, і навіть провокатор у деяких ситуаціях. Ф. Достоєвський просто описує людей: наскільки вони є слабкими, як їм важко постійно вести внутрішню боротьбу між своїм темним і світлим єством». — про роль Настасьї Пилипівни у виставі Юрія Одинокого «Ідіот» за Ф. Достоєвським Анжеліка Савченко: «Краса наповнює людину духовно» (13 грудня 2018 року)

«Мені здається краса – як природи, так і мистецтва, – вона через зір наповнює людину духовно. І коли ти наповнюєшся нею, ти можеш її віддати. Коли я наповнена, то виходжу на сцену, аби цією енергією поділитися. Те, що маю внутрішньо в собі, – тим і ділюся. А ще людині з віком важко дивуватися простим речам. Це те, що є в дитини, коли вона дивується всьому новому, кожного дня пізнає-відкриває світ. З віком це стає все складніше робити. Тому, дай Боже, щоб таланило на гарних режисерів, партнерів, з якими можна продовжувати дивуватися і робити нові відкриття у професії». — про власну творчість Анжеліка Савченко: «Краса наповнює людину духовно» (13 грудня 2018 року)