Рубель Амалія

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Амалія Рубель
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Ама́лія Ру́бель (уроджена Модрицька; 7 березня 1887, Дрогобич—1967) — учителька і громадська діячка, довголітня голова філій Союзу Українок у Дрогобичі і Станиславі, член Головної Управи Об'єднання Українських Жінок у Німеччині (1947–1949), секретар СФУЖО (1957–1959).

Цитати[ред.]

З книги «Хроніка філії Союзу Українок у Станиславові»[ред.]

1917[ред.]

  •  

Май. Жіноча Громада у Львові міняє назву і статут на Союз Українок. Головою вибрано Макарушкову Євгенію. Товариство провадить харитативну діяльність. Опікується вдовами, сиротами по полеглих, прохарчовує набірні відділи Січових стрільців. По містах, де не було жіночих організацій, збирають ліки, бандажі[1].

1934[ред.]

  •  

У 50-ліття існування жіночої організації за ініціативою голови Союзу Українок у Львові Мілени Рудницької устроєно в першому осідку (т.є. Станиславові) Конґрес. Перший раз мало жіноцтво нагоду зійтися разом зі всіх наших земель у Станиславові, а також з Америки і Канади – у числі 6000[2].

  •  

Усі часописи признали Конґрес чимсь надзвичайним. Так, під оглядом карности і організації, як під оглядом високого рівня рефератів – одні назвали могутньою жіночою маніфестацією, другі іспитом зрілости жінок. Найкращою частиною Конґресу всі згідно признають – це День селянки. Неґативно поставилися до Конґресу: партія радикальна, партія соціалістична, партія націоналістична (молодь) і партія комуністична. Ця послідна розліплювала афіші, покликуючи жінок до бойкоту Конґресу. Відношення цих вимінених партій не вплинуло зовсім ані на настрій, ані на чисельність конгресових гостей[3]. — Про Конґрес СУ у Станиславові 23-26.06.1934

  •  

Україна вимирає з голоду. 10 млн. населення померло голодовою смертю за час від 1928–1934 включно. Заходом наших парляментарних чинників, головно п. Мілени Рудницької (посолки) та п. Зенона Пеленського (посла) пороблено заходи за границею, щоби можна прийти у поміч голодуючим у УССР. На чолі міжнародного комітету станув кардинал Глезінґер у Відні. Доктор Аменс, секретар Ліґи Націй порушив справу на засіданні Ліґи Націй. Совіти не допустили цеї акції на Україну. Софія Русова поробила заходи через Ліґу мира і свободи, і якусь лише частку удалося переслати (т.є. для своїх родин, що живуть УССР)[4].

1935[ред.]

  •  

1 січня. Зачав виходити двотижневик «Жінка», орган Союзу Українок у Львові, під відповідальною редакцією О. Шепарович. Видає жіноча кооператива «Союз Українок[4]».

  •  

В цьому році основано «Всесвітній Союз Українок» з осідком у Львові. Головою вибрано п. Зінаїду Мірну. Почесним членом п. Софію Русову. Цей Союз є реалізацією одної з резолюцій, ухвалених на Жіночому Конґресі 27.06.1934 р. у Станиславові[5].

1937[ред.]

  •  

10.X. відбувся у Львові з’їзд всесвітнього Союзу Українок, на якім вибрано почесною головою присутню п. С. Русову, а діловою головою п. Рудницьку М., п. Зінаїду Мірку з Праги – секретарем. Присутні були: п.Русова і Мірка з Праги, п Лівицька-Холодна з Варшави, п. Штогрин з Америки, п. д-р Прісневська з Волині. Порішено, що журнал «Жінка» стає тепер інформаційним журналом всесвітнього Союзу Українок[6].

  •  

І. Літературну нагороду за 1937 р., уфундовану українцями м. Торонто, Канада, одержала Галина Журба (псевдонім «Левинська Г.») за повість «Революція йде». III літературну нагороду одержала Наталя з Лівицьких — Холодна за збірку поезій «Сім літер»[7].

1938[ред.]

  •  

6.V. польська влада розв’язала Центральне Товариство Союзу Українок. Тим самим припинила діяльність у всіх філіях і кружках. Ревізія відбулася о год. 10-ій вечора – 3 рано у приявності Виділу і 4-ох представників влади і 3-ох постерункових. Всі акти і книги забрали, а домівку опечатали[7].

  •  

Польська влада закрила діяльність Союзу Українок у Львові, а з ним по всіх філіях і кружках. По відклику, який виготовила М. Рудницька, привернули діяльність дня 15.X1938, т.є. по шести місяцях нечинности. Під час недіяльности Союзу Українок у Львові зорганізувалася жіноча політична партія під назвою «Дружина Княгині Ольги» (ДКО). Головою вибрана п. Константина Малицька[8].

1939/1940[ред.]

  •  

Під суд попали наші три членки: молоді дівчата на донос польського тайного агента, а саме Надя Білобрам, Оля Слюсарчук, Марійка Боринець. Всі три засуджені на кару смерти. Молоді інтелігентні і многонадійні дівчата. Причина: приналежність до національної тайної організації. Вони вже були заарештовані за Польщі за це саме. З домівки нашої філії забрали бібліотеку, запечатали локаль. Жадне товариство не діє. Нашу реальність заняла гімназія, враз з городом (Липова, 67)[9].

1941[ред.]

  •  

Терор страшний панує. Вивозять людей масово. Молодь забирають до війська. Висилають на вишкіл в Росію. Молодь втікає в ліси, зате забирають їхні родини і вивозять в Росію. Розпука огортає людей. Тікають кудись і ховаються. Панування большевиків хитається, і томку завели такий терор. З Дрогобича вивезли інтелігентів д-ра Ільницького, Блажкевича, інж. Левицького Остапа, дир. Кузьмовича (жінки і доньки). Вернула жінка д-ра Голожкевича[10].

  •  

22 червня. Заповіло радійо випровадження війни совєтам. О год. 5 рано німецька армія заняла Перемишль. З’єднання літаків бомбардують рівночасно усі більші міста Галичини. Наше місто Станиславів о год. 6 рано обкинули бомбами і потрапили на бензинове сховище на летунському майдані. Вибухла бензина і дим покрив місто. В місті страшна суматоха. Большевики втікають машинами, хто як може. Дворець забитий людьми[10].

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Амалія Рубель. Хроніка філії Союзу Українок у Станиславові. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2009. — 128 с. — ISBN 978-966-688-219-5


Bookmark-new.svg