Перейти до вмісту

Поклад Ігор Дмитрович

Матеріал з Вікіцитат
Поклад Ігор Дмитрович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

І́гор Дми́трович По́клад (10 грудня 1941, Бішкек, Киргизька РСР) — український композитор та опермейстер. Лауреат Шевченківської премії (1986). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1989). Народний артист України (1997). Герой України (2021). Національна легенда України (2024)[1]. Член Національної спілки композиторів України (НСКУ).

Цитати

[ред.]
  •  

«Не знаю, але, мабуть, водевіль іноді нагадує. А ми всі в залі: хтось у партері, а хтось на гальорці. Сидимо і спостерігаємо, не знаючи, чим все це закінчиться. У музиці є такий термін – «хибний фінал»… Оце в такому хибному фіналі, коли всі чекають чогось, а воно не відбувається, ми й існуємо». — про те, який музичний «жанр» нагадує наше сьогоднішнє буремне, іноді карколомне суспільно-політичне українське сьогодення в інтерв'ю «Главкому» «У моїй шафі – кілометри музики». Композитору Ігорю Покладу – 80 (4 грудня 2021 року)

  •  

«Інструмент… Знаєте, він був моїм найкращим другом протягом пів сторіччя. Другом і співавтором був. Ви ж знаєте, як називається книга моїх мемуарів, яка щойно вийшла у світ? «По той бік роялю»… Так, сьогодні я дійсно «по той бік», а час, коли я був «по цей бік роялю», вже позаду.

Чому? Якось я вирішив «проінспектувати» свою творчу нотну бібліотеку. Побачив і сам не повірив – невже все це написане мною?! Коли я тільки встиг?! У моїй шафі є «кілометри» музики. Мабуть, я зараз Вас здивую, але майже половину з того, що я маю сьогодні, ніхто і ніколи взагалі не чув. А якщо й чув, то раз-два і все… Якісь пісні прозвучали і… зникли. Якісь вистави пройшли кілька разів і… забулися. В ті роки, коли ми працювали день і ніч, репертуари мінялися доволі часто і стрімко. Ось і лежить воно, творче надбання… Тоді я й подумав: якщо оце все нікому не потрібно, то навіщо створювати щось нове?! І… все, більше я не працюю, як мене не вмовляли. Крапка. Кінець.». — про як часто вас сьогодні манить музичний інструмент – рідний рояль в інтерв'ю «Главкому» «У моїй шафі – кілометри музики». Композитору Ігорю Покладу – 80 (4 грудня 2021 року)

  •  

«Знаєте… Іноді в житті одне й те ж викликає і велику гордість, і великий сум. Так сталося з моєю рок-оперою «Ірод»… Чого тільки не відбувалося навколо нього, хто тільки його не слухав! Хто тільки не брався за сценічне втілення… Кілька імен! Лише кілька! Але які! Ростропович, Ступка, Віктюк, Караченцев… Жодного зауваження, навпаки, тільки захоплення. І що?! А нічого... Може, має вирости нове покоління, для якого природнішими і істотнішими будуть саме мюзикли та рок-опери? Ви ж самі бачите, що відбувається в музиці? Десь загубилися мелодії, гармонії… Лупи! Одне лиш «лупи»…Чим гучніше, тим краще. Електронна музика потихеньку заміняє живу. Але час не стоїть на місці, музика – теж. Вона має розвиватися. А сьогоднішній глядач-слухач, мабуть, сприймає це, як щось неприроднє. Тому й не приживаються, чекають на «свого» слухача, чиї смаки співпадуть з творчим задумом авторів мюзиклів. Але це моя думка. Як воно насправді, я не знаю…» — про чи є творчому доробку якийсь вагомий музичний твір, що ще не отримав належної уваги фахівців і широкої аудиторії в інтерв'ю «Главкому» «У моїй шафі – кілометри музики». Композитору Ігорю Покладу – 80 (4 грудня 2021 року)

  •  

«Мабуть, я зараз розповім дещо таке, про що ніколи раніше ще не розповідав. Звичайно, це стосується саме вашого питання. Знаєте оте, давнє «фізики і лірики»? А чому воно виникло – таке протистояння? Тому що у творчої людини на першому плані що? Емоції! Вона спершу робить, а потім аналізує зроблене. «Фізики» ж навпаки: спочатку все прорахують, а потім зроблять. Це так природою закладене!

Так от… Сиділи ми якось за чаркою з незрівнянним Богданом Сильвестровичем Ступкою у мене в квартирі. Сміялися, він співав свій «коронний номер» – арію з опери, ми розмовляли. Раптом він замовк, а потім зітхнув і промовив: «Ігоре, а в тебе було колись таке, що ти зробив щось, а потім дуже шкодував за цим?! Я ось зараз саме у такому стані… Ось скажи мені, будь ласка, – він перейшов ледве не на крик, – якого дідька мене туди понесло?! Ну якого біса мені не вистачало? Мав театр, трупу, мав сцену! Як мене занесло в міністерське крісло?» Він випив чарку, поставив на стіл і замовк.

І ми потім ще довго мовчали, бо не знали, що відповісти…А він підняв голову, посміхнувся і продовжив: «Ну, хіба що паркет в театрі я встиг відреставрувати? І на тому спасибі цій посаді. Хай їй грець…». Коли він пішов, я спробував поставити себе на його місце… І зрозумів: у цьому світі немає нічого, що змусило б мене погодитися на пропозицію стати міністром хоча б культури! Розумієте? Я на своєму місці. Я – професіонал у своїй професії! Є кращі, є гірші, але я професіонал. І на іншому місці себе не бачу.

Чому?! Тому, що розумію: я свою професію знаю досконало. Якби мені довелося прийняти на себе тягар відповідальності хоча б за міністерство, я б мав бути одночасно менеджером, економістом, бухгалтером, психологом… Президентом? Тут ще мали б бути в «портфелі» знання політика-міжнародника, бізнесмена і ще Бог зна кого!

Тому моя думка: маєш дуже добре усвідомлювати, куди ти йдеш і на які випробування погоджуєшся. Не можна керуватися лише емоціями! Ми ж всі емоційні. І всі б хотіли змінити багато чого. Ось тільки здатні на це одиниці.

Як кажуть, «де народився, там і згодився»…Треба бути дуже амбіційною людиною, аби зі сцени чи з екрана піти у велику політику, добре розуміючи, що на тебе там чекає. Я тільки порадію за тих, кому вдалося, користуючись лише емоціями та великим бажанням, змінити країну на краще. Дуже порадію. І побажаю їм подальшої щасливої долі…» — про спокуси долучитися до політичного життя та управління в інтерв'ю «Главкому» «У моїй шафі – кілометри музики». Композитору Ігорю Покладу – 80 (4 грудня 2021 року)

  •  

«Колись я слухав Шостаковича і розумів – це геній... Чому? А тому, що він мислив музикою. Розумієте? Композитор має мислити музикою. Починаючи якусь велику справу – виставу чи фільм, – я зранку сідав за інструмент і годинами грав класику. Потім відпочивав і знов сідав за інструмент. Раптом щось народжувався, то я записував…Але готовим повністю до роботи я вважав себе тоді, коли музика починала мені снитися. Але прийшов той час, коли мої сни геть про інше. Музика мені більше не сниться. Тому нічого вже не народиться, думаю. Що міг – зробив. Хто зможе зробити краще – нехай робить. Я тільки зааплодую, бо творчі успіхи колег мене завжди тішили, друзі-композитори не дадуть збрехати». — про те, як приходить чи приходила музика в інтерв'ю «Главкому» «У моїй шафі – кілометри музики». Композитору Ігорю Покладу – 80 (4 грудня 2021 року)

  •  

«...для Соні Ротару я написав найбільше пісень. Інша справа, що вони не мали такої популярності, як пісні, що виконує, приміром, Ніна Матвієнко. Але в Ніни лише три-чотири пісні, а в Соні десь десяток, не менше.

Ви ж розумієте, що в неї був дуже великий вибір. Зокрема, вона довго та плідно працювала в Москві. Але після розпаду СРСР вперше вона приїхала в Україну саме на мій авторський концерт. І дуже хвилювалася, як її сприйме київська публіка, яка трошки скучила за нею. Але то було зайве хвилювання. Пройшов її виступ тоді на «ура»!» — про те, скільки в репертуарі Софії Ротару пісень в інтерв'ю «Главкому» «У моїй шафі – кілометри музики». Композитору Ігорю Покладу – 80 (4 грудня 2021 року)

  •  

«Її феномен дійсно існує. Як я бачу його? Вона не просто співачка. Вона «бульдозер» у найкращому сенсі цього слова! «Бачу ціль, не бачу перешкод!» Згадайте лише те, скільки разів за своє творче життя вона змінювалася! Вона не боялася експериментувати, епатувати, дратувати навіть! Вона весь час шукала себе! І… знайшла. Вона стала розмовляти з людьми. Чи то піснею, чи просто словами. Але найголовніше в усьому цьому навіть не її голос, бо є співачки з більш потужним голосом, це не секрет. Вона стала співати й розмовляти душею! Тобто не Алла розмовляла зі своїм слухачем, а душа Пугачової з ними розмовляла. Оце і є артистичний феномен. Коли актор, співак чи співачка починають розмовляти з публікою своєю душею, починається чаклунство… Це дуже рідкісний дар! За своє творче життя я, мабуть, рази три-чотири зустрічався з цим дивом. Коли ти не в силах ворухнутися, слухаючи пісню, коли сльози капають, але ти цього не помічаєш, бо ти там, в цій пісні. Аллі вдалося зайти за «лаштунки» таємниці, вона відкрила її для себе і для нас. І велика їй за це подяка». — про те в чому специфіка саме такого артистичного явища Алли Пугачової, що і досі його полощуть медіа в інтерв'ю «Главкому» «У моїй шафі – кілометри музики». Композитору Ігорю Покладу – 80 (4 грудня 2021 року)

  •  

«Вперше за весь час спілкування я сміюся. Невже ви дійсно не знаєте, що відбувається сьогодні у країні з авторським правом?! Боже… Тоді слухайте. Авторського права у тому вигляді, яке воно було хоча би при СРСР, коли ми не замислювалися, скільки ми отримуємо та скільки витрачаємо, не існує! Взагалі!

Років 15-20 ще ледь жевріла контора під назвою ДААСП. Там відбувалося щось незрозуміле. Про якісь реальні відрахування взагалі не йшлося, надсилали, аби «не скривдити». З часом все це взагалі перетворилося на комедію. Коли ти сам мав знайти того, хто десь, колись, щось виконав і… сказати менеджеру ДААСПу. Але й це не гарантувало тобі отримання бодай якоїсь суми. Зрештою моя дружина перетворилася в очах інспекторів на дракона, який щось там вимагає. Сміх і гріх. Врешті-решт контора «померла». Поховали під собою і всі наші авторські відрахування. Сталося це приблизно два роки тому. Десь за пів року до цього вони ще кидали нам кістку у вигляді 300 чи 400 гривень, але десь з лютого 2020-го року ми нічого про них більше не чули. Ані звуку!

Існує безліч схожих контор, в одну з них я навіть ризикнув зайти зі своїм творчим багажем, але й від них за два роки дочекався однієї суми, яка насмішила. Ось такі справи. В мене одне-єдине питання. Гроші наші де? У чиїх кишенях вони зараз? Як там у Висоцького: «Где деньги, Зин?». Єдине, що я зробив і зробив правильно, – забрав всі свої «великі форми», вистави з тієї жахливої фірми та передав в Українське театральне партнерство. Ось вони працюють. І саме вистави сьогодні приносять мені хоча б якусь копійчину. А іншого нібито і не існує. Чи хтось просто користується нашими грошима за нашими спинами. Хто? Не знаю…» — про те, який із золотих українських пісенних хітів найуспішніший у сенсі авторських відрахувань в інтерв'ю «Главкому» «У моїй шафі – кілометри музики». Композитору Ігорю Покладу – 80 (4 грудня 2021 року)

  •  

«Ми ж усвідомлюємо, що ніщо не стоїть на місці. Ніщо і ніколи. Музика теж. Чи можна назвати музикою те, що ми чуємо?! Чи можна назвати віршами те, що покладено на музику? Питання дуже складне. Мабуть, тому й не хочу я нічого чути. Аби не псувати враження від того, що приносило задоволення моїй душі.

Ще років десять назад я з задоволенням слухав пісні «Океану Ельзи», Ірини Білик. Але й це вже історія української музики. Зазвичай я слухав різну музику, коли сидів за кермом. Щось подобалося, щось викликало одне питання «Боже… Що це було?!» А зараз вже й не маю бажання слухати.

Мій шлях у музиці підійшов до кінця. Нехай і створюють, і слухають інші. Мені й співу солов’я, що сидить на магнолії поруч з хатою, досить. Це сьогодні – моя музика». — про те, як часи змінюють музику в інтерв'ю «Главкому» «У моїй шафі – кілометри музики». Композитору Ігорю Покладу – 80 (4 грудня 2021 року)

Примітки

[ред.]