Подкопаєва Лілія Олександрівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Подкопаєва Лілія Олександрівна
Podkopaieva.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Лі́лія Олекса́ндрівна Подкопа́єва (нар. 15 серпня 1978, Донецьк, Україна) — українська спортсменка (спортивна гімнастика). Абсолютна чемпіонка світу зі спортивної гімнастики (1995), чемпіонка Європи (1996), олімпійська чемпіонка Ігор в Атланті (1996).

Цитати Лілії Подкопаєвої[ред.]

  •  

Школа тільки українською мовою. Я вважаю, що тільки одна єдина державна мова має бути українська[1]

  •  

Будь-яка спроба краще, ніж бездіяльність.

 

Любая попытка лучше, чем бездействие.[2]

  •  

Я з 2014 року не можу поїхати в Донецьк на могилу своєї бабусі і дідуся. Я не можу провідати своїх тренерів, які живуть там. Мене сильно ранить, що рідні та близькі люди — і все-таки з багатьма ми не знайшли точок дотику.

 

Я с 2014 года не могу поехать в Донецк на могилу своей бабушки и дедушки. Я не могу проведать своих тренеров, которые живут там. Меня сильно ранит, что родные и близкие люди – и все-таки со многими мы не нашли точек соприкосновения.[3][4]

  •  

Для мене Донецьк був, є і буде Україною. Може це по-дитячому, але я сподіваюся і вірю, що в найближчий час військові дії на Донбасі припиняться, коли буде підписаний мирний договір.

 

Для меня Донецк был, есть и будет Украиной. Может это по-детски, но я надеюсь и верю, что в самое ближайшее время военные действия на Донбассе прекратятся, когда будет подписан мирный договор.[3][4]

  •  

Я дівчисько з околиці Донецька змогла підняти 45-тисячний зал, де присутній президент Америки зі своєю дружиною, звучить гімн України. Українська діаспора кричить: «Україна». І ти чуєш це. Це мороз по шкірі. Це сльози. Мене привела бабуся в гімнастичний зал. І вона сказала, що ми прийшли сюди за медалями. І вона не дожила місяць до цього тріумфу. І цю медаль я присвятила їй.

 

Я девчонка с окраины Донецка смогла поднять 45-тысячный зал, где присутствует президент Америки со своей женой, звучит гимн Украины. Украинская диаспора кричит: «Украина». И ты слышишь это. Это мороз по коже. Это слезы. Меня привела бабушка в гимнастический зал. И она сказала, что мы пришли сюда за медалями. И она не дожила месяц до этого триумфа. И эту медаль я посвятила ей.[3][4]

  •  

Ті, хто хотів жити в Україні, переїхав сюди. І почав свій шлях з самого початку. Ті, хто в силу віку і якихось моментів, не переїхав, вони живуть там, можливо вони думають якось по-іншому. Але життя вносить свої корективи і вони миряться з якимись моментами.

 

Те, кто хотел жить в Украине, переехал сюда. И начал свой путь с самого начала. Те, кто в силу возраста и каких-то моментов, не переехал, они живут там, возможно они думают как-то по-другому. Но жизнь вносить свои коррективы и они смиряются с какими-то моментами.[3][4]

  •  

В один із приїздів до Донецька в дитячий будинок я побачила малюка, і він зачепив мене поглядом — і це виявилася любов з першого погляду. Він подивився величезними очима, вчепився в мої пальці, і я знала, що я вже нікуди без нього не піду. Цей хлопчик приніс в моє життя стільки радості і щастя.

 

В один из приездов в Донецк в детский дом я увидел малыша, и он зацепил меня взглядом – и это оказалась любовь с первого взгляда. Он посмотрел большущими глазами, вцепился в мои пальцы, и я знала, что я уже никуда без него не уйду. Этот мальчик принес в мою жизнь столько радости и счастья.[3][4]

  •  

Спорт був моїм бойфрендом багато років. Я прийшла в зал і була зачарована. Це було моє призначення. Спорт — дуже важкий, травмонебезпечний, але він — наркотик, без якого ти не можеш жити. Це була моя любов. Він мені дав і дає до цього дня дуже багато. У 5 років дитині складно оцінити ситуацію, однак ми однаково робимо вибір. Мені тоді запропонували також художню гімнастику та плавання. І я чомусь вибрала спортивну гімнастику, вона мені запала в душу і серце.[5]

  •  

У мене були великі депресії щодо цього. Коли ти займаєшся великим спортом, для тебе дуже багато роблять, щоб ти фокусувався на своїй роботі. І коли я закінчила зі спортом, я розуміла, що я нічого не знаю і мені потрібно починати з нуля. Великий плюс спортсмена в тому, що він ніколи не боїться. Потрібно пробувати все і в різних напрямках. Чемпіон той, хто, незважаючи на свої падіння, може підніматися. У мене доволі довго був етап становлення і прийняття життя поза спортом. Мене підтримувала моя сім'я і друзі.[5]

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg