Панченко Володимир Євгенович
| Володимир Панченко | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
|
Володимир Євгенович Панченко (1954–2019) — український літературний критик, літературознавець, письменник, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук.
Цитати про п'єсу Миколи Куліша «Мина Мазайло»[ред.]
Українізація, що велася з 1923 р., як рентгенівське проміння, висвітлила дражливість питання про те, наскільки українське суспільство готове бути Україною. «Рентгенограма» Миколи Куліша безпомильна: реакція персонажів його комедії на запровадження української мови практично один до одного збігається з тим, що маємо в обставинах незалежної України.[1] — «Арки і шибениці» (розділ «Міщанство і українізація» («Мина Мазайло»)). |
Попередником Мокія у драматургії М. Куліша був «майже комсомолець» Микитко з «Комуни в степах» — щирий, наївний, сповнений революційного ентузіазму хлопець, мова і мислення якого буквально насичені пропагандистськими гаслами. В обох — і в Мокія, і в Микитки — лозунг витискує самостійну думку. Відбувається міфологізація свідомості людини.[2] — «Арки і шибениці» (розділ «Міщанство і українізація» («Мина Мазайло»)). |
Тьотя Мотя з Курська змальована М. Кулішем блискуче: перед нами — живе втілення україножерства. Чимало реплік тьоті Моті — це своєрідна класика, варта того, щоб її було занесено в майбутню енциклопедію великодержавної пихи.[2] — «Арки і шибениці» (розділ «Міщанство і українізація» («Мина Мазайло»)). |
Прикмети українофобства (починаючи від зневажливо-зверхнього тону до демагогічної аргументації) так точно схоплені М. Кулішем, що й нині, слухаючи недоброзичливих до української незалежності людей, раз у раз упізнаєш у їхніх словах і манерах синдром усе тієї ж Кулішевої тьоті Моті з Курська.[3] — «Арки і шибениці» (розділ «Міщанство і українізація» («Мина Мазайло»)). |
Те, що в Мотрони Розторгуєвої на язиці, в опонентів М. Куліша було на умі. СРСР був для них просто маскуванням ідеалу «єдиної, неділимої великої Росії». Куліш це розумів, бачив. І комедію свою він писав як «лінгвістичний гротеск», покликаний демаскувати новітній, уже в радянській обгортці, синдром великодержавництва.[4] — «Арки і шибениці» (розділ «Міщанство і українізація» («Мина Мазайло»)). |
Примітки[ред.]
- ↑ Неубієнна література, 2007, с. 232
- ↑ а б Неубієнна література, 2007, с. 233
- ↑ Неубієнна література, 2007, с. 233-234
- ↑ Неубієнна література, 2007, с. 234
Джерела[ред.]
- Панченко В. Неубієнна література: Дослідницькі етюди / Худож. оформ. Д. В. Мазуренка. — Київ: Твім інтер, 2007. — 440 с. — ISBN 966-7430-38-3