Панова Віра Федорівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віра Панова
Вера Фёдоровна Панова.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Віра Федорівна Панова (7 (20 березня) 1905, Ростов-на-Дону — 3 березня 1973, Ленінград) — російська радянська письменниця.

Про Віру Панову[ред.]

  •  

У Фолкнера була його Йокнапатофа. У Віри Панової була її Мотовилиха – робоче поселення навколо комплексу заводів оборонного значення. У точно описаних локаціях відбуваються події багатьох (не всіх) її романів і п’єс, між якими курсують герої. Є одна відмінність (дві, звісно; Панова – ще й не Фолкнер). Мотовилиха справді існувала, це один із пролетарських «сателітів» Пермі. В тих краях письменниця жила під час війни, точніше з 1943-го до 1946-го[1]. — З есею "Віра Панова

  Ганна Улюра
  •  

Вона писала і про Ростов, де народилася, й про Ленінград, у якому жила після Уралу; всі ті любовно писані міста скидаються на Мотовилиху. Гігантоманія в поєднанні з клаустрофобією. Маленьке робоче поселення, де всі одне одному настільки знайомі, що тиняються з твору в твір, як на гостини ходять. І все це на безкінечних обширах Уралу й «шостої частини суші» загалом. Не усамітнишся в її книжках, але й людину поруч спробуй іще знайди[1]. — З есею «Віра Панова»

  — Ганна Улюра
  •  

Радянський панорамний роман сталінських часів – дуже дивне і дуже специфічне явище. В центрі – «проста людина», безумовно позитивний герой, який у своєму індивідуальному житті проходить стадії теоретичного ленінізму, щоби перетворитися з просто позитивного на переконливо позитивного. В межах цього сюжету автори примудрялися (чи не примудрялися) виписати резонну психологію розвитку особистості[1]. — З есею «Віра Панова»

  — Ганна Улюра
  •  

Сталінський роман нині елегантно читають як ритуальні практики. Роман як ритуал – таке буває не часто. Панова в цьому ритуалі була за верховну жрицю (бо переважно там орудували жерці). Сім грубих романів, до десятка коротких, зо два десятки п’єс, п’ять солідних мемуарних творів, ціла шерега вдалих екранізацій та інсценувань. Три Сталінські премії – за «Попутників» (1946), «Кружилиху» (1947) і «Ясний берег» (1949). Благочестива біографія офіційного письменника[1]. — З есею «Віра Панова»

  — Ганна Улюра
  •  

Вона стала відомою завдяки премійованим «Попутникам» – повісті про санітарний потяг під час Другої світової. Повість розбита на три розділи, які послідовно звуться «Ніч», «День», «Ранок». Тут мали б побачити символізм: перемога приходить, мов ясний день, і все тепер буде добре. Аж до вечора, либонь, якого тут чомусь (невипадково) немає. Нічденьранок – це ще й зворотний рух у часі. І він тут важливіший за символізм ясного дня перемоги. Її герої нам з'являються вдень, щоб на наших очах пережити «відкат» у попередню ніч. Відновитися до попередньої збереженої версії[1]. — З есею «Віра Панова»

  — Ганна Улюра
  •  

Панова довго й активно працювала репортеркою, практики журналістського репортажу далися взнаки в її прозі. Винятково прості, дуже короткі речення, абзаци, складені з п’яти-шести речень, розділи – з десятка абзаців. Миттєве занурення в ситуацію за допомогою влучної деталі[2]. — З есею «Віра Панова»

  — Ганна Улюра
  •  

Вона воліє не описувати, а показувати. В її прозі читач завжди спів присутній. Пише просто й без бажання розчулити. Як пишуть листи добрим друзям. Її романи емпатичні якось дуже буквально, це й забезпечило їм досить довге літературне життя.
Просто і без бажання розчулити. В автобіографії Панова саме так визначила свій стиль письма. Тільки йшлося не про прозу, так вона писала офіційні прохання побачитися з засудженим чоловіком. На її подив, побачення дозволили. Наступного року її другий чоловік загинув у в’язниці[2]. — З есею «Віра Панова»

  — Ганна Улюра

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg