Ніколя Кроз
| Ніколя Кроз | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Ніколя Кроз (1974 р.н. м.Анже, Франція) — всесвітньовідомий французький диригент, засновник, головний диригент і художній керівник Оркестру Нової Європи.
Цитати
[ред.]Бах — мій улюблений композитор. Для мене його творчість — це музичний Всесвіт, геніально й сучасно! Можна прослухати один твір 1000 разів — і завжди це буде по-новому. То дуже рідкісна властивість для композитора. Такими є Бах, Моцарт, Чайковський... Для мене це — тотал-арт. Навіть коли болить голова, музика Баха — неначе аспірин. (2017 рік)[1] |
Я вступив 1991 року до Інституту Гнесіних. Отримував державну стипендію від Франції. Пізніше в Польщі мав можливість удосконалюватися в галузі камерного музикування, там і почав диригувати, а згодом продовжив здобувати диригентську освіту у Франції.(2017 рік)[1] |
Знаєте, я багато грав в оркестрах. У студентські роки заробляв цим на життя і тоді вже пильно споглядав за диригентами. Намагався зрозуміти, чому маестро показує оркестрові грати саме так, а не інакше? Потім у Франції грав в опереті, й диригент якось попросив мене замінити його. Я спробував і відчув, що це — моє! (2017 рік)[1] |
Взагалі-то я непоганий скрипаль, але сольний виступ для мене завжди був стресом. А диригування — ні! Я почав диригувати доволі пізно, десь у 22 — 25 років. (2017 рік)[1] |
Я не такий популярний, щоб надто цим перейматися. — про власну популярність.[2] |
Переконаний, що будь-який концерт має зацікавити слухача чимось більшим, ніж просто перелік творів. «Сила вічності» по суті продовжує тему вічного Баха. Я скористався назвою твору сучасного французького композитора Бенуа Меню. Його опус «Сила вічності» для скрипки і струнного оркестру вперше прозвучав в Україні. Мені видалось, що поряд із творами Дмитра Шостаковича, Бенджамена Бріттена, музика яскравого представника композиторів ХХІ століття продовжуватиме нести вічні цінності минулого і сучасного.(2020 рік)[3] |
Про роль диригента в оркестрі
[ред.]Диригент завжди відчуває, що в нього за спиною хтось є, але найважливіше для нього – це музиканти, оркестр. Узагалі диригент не є найважливішою персоною, головний завжди оркестр. Тому це нормально, що диригент стоїть спиною до публіки. Диригент – це людина, яка допомагає оркестру грати разом і грати ліпше, це помічник музики.(2017 рік)[2] |
Я прокидаюся зранку, в мене партитури, концерти, я отримую задоволення від цього. А ще цей стан відчуття музики довкола... Окреме задоволення – це середовище: музиканти, диригенти, оркестри. Я маю можливість спілкуватися й виступати з ними, їздити в різні країни, бачити різні культури. Це результат. (2017 рік)[2] |
Я хотів би зараз максимально розширити репертуар. А ще відчуваю, як мені не вистачає опери. Я виступаю переважно з симфонічними і камерними оркестрами, а тепер хочу зосередитися на опері, бо це інший світ. (2017 рік)[2] |
А ще мене також запрошують для виступів з іншими оркестрами. Зокрема, Арена ді Верона, Палермо в Італії, оперні театри, симфонічні оркестри, у Польщі — Вроцлав, Щецин, Варшава. Я був певний час запрошеним диригентом у філармонії Казахстану. Зараз запрошують стати диригентом у Китаї, місто Наньнін — це величезний мегаполіс на 12 мільйонів мешканців. Є також проект із Санкт-Петербурзьким Михайлівським оперним театром.(2017 рік)[1] |
Диригент має три різні обов’язки. Перший – думати як композитор чого йому хочеться і що може запропонувати. Другий – бути ефективним на репетиціях, щоб допомагати краще грати музикантам. Третій – уже на концерті зробити все для того, щоб музиканти грали на максимумі.[4] |
Колективи, з якими я працював у вас — дуже якісні, оркестри складаються з надзвичайно талановитих музикантів. Усі вони працелюбні й охоче беруться за нову для них музику — це гарно! І мені дуже імпонує, що на концертах вони грають навіть краще, ніж на репетиціях: уміють зібратись і сфокусуватись, не губляться під час виступу.(2020 рік)[5] |
Про оркестр «Нова Європа»
[ред.]Камерний оркестр «Нова Європа» організували десять років тому. На початку нам допомогли з Європейської комісії у Брюсселі: дали трохи грошей, щоби створити в Парижі оркестр із представників різних національностей. Середній вік музикантів був тоді 20 — 25 років, але всі — професіонали. У нас зараз половина французів, а решта — виконавці з різних країн, у тому числі з України. Ми робимо близько 30 концертних програм на сезон. Репетиційна база розташована поблизу Парижа. Виступаємо здебільшого у Франції. Побували також на гастролях в Італії, Бельгії, Швейцарії, Німеччині. Двічі гастролювали в Бразилії. Загалом уже відбулося понад 400 концертів.(2017 рік)[1] |
Про Василя Сліпака
[ред.]Нас познайомив мій друг, цікавий композитор Євген Гальперін (його батько — киянин), який товаришував із Василем. Вони мешкали в одному будинку в Парижі, але на різних поверхах. На одному з вечорів у Гальперіна Женя сказав: «У цього хлопця унікальний голос, послухай». Я був вражений його талантом і запропонував Василеві участь у концертах. Ми тоді виконували «Реквієми» Верді та Моцарта, потім зробили ще 10 — 15 програм разом. З успіхом відбулися оперні гала-вечори, планували виконати Дев’яту симфонію Бетховена, але... не судилося.(2017 рік)[1] |
Він насправді був успішним — мав дуже багато концертів у Парижі. У музикантському середовищі його всі знали. Я думаю, що років через п’ять він став би мегавідомим співаком, бо почав отримувати дедалі більше творчих запрошень.(2017 рік)[1] |
Він випромінював позитив, навіть коли щось не вдавалося. А між тим, не все у нього йшло легко, бували різні ситуації з кар’єрою, грошима. Коли ми працювали над концертними програмами, він був дуже фаховим. У нас були добрі професійні взаємини. Добре знали й відчували одне одного. Втім, у нас траплялися й суто особисті бесіди...(2017 рік)[1] |
Василь повинен був стати моїм радником щодо вокалістів у моєму майбутньому проекті. Сліпак три роки був солістом Гранд-опера. Йому давали сольні ролі, але він хотів мати ще й концертну практику, тому й пішов у «вільне плавання». Що характерно: коли почалася війна на сході України, у нього дуже добре пішли вокальні справи. Причому Василь не кидав кар’єри, він займався волонтерською справою, потім повертався з України до Франції, давав концерти, брав участь у спектаклях, а потім знову їхав в Україну, яку любив понад усе. Потім — знову концерти і знову фронт...(2017 рік)[1] |
Знаєте, за останні півроку Василь сильно змінився. Багато хто умовляв його не їздити на війну, але він був дуже твердий у своїх переконаннях. Усі гроші та сили він віддавав боротьбі за нову Україну. Це було його мотивацією в житті. Шкода, що снайперська куля обірвала життя цього прекрасного вокаліста і патріота України... Наш обов’язок — пам’ятати про Василя Сліпака. Я хочу долучитися й обговорити з українськими колегами майбутні мистецькі проекти.(2017 рік)[1] |
Довкола Василя надто багато політичних питань, але він мій друг, і я хочу зробити йому подарунок. (2017 рік)[2] |
Я справді його послухав і був вражений. В мене тоді саме був проект "Реквієма" Моцарта, і я запитав Василя, чи йому цікаво взяти в ньому участь. Він відповів схвально. І так ми відіграли наш перший концерт. А далі ми зробили більше 15 концертів в різних містах, із різним репертуаром, він співав в мене як соліст. Ми навіть домовилися, що він виконає дев’яту симфонію Бетховена, але втрутилася війна і він не встиг...(2017 рік)[2] |
Таке враження, що стало дві людини: та, яка продовжувала жити музикою, і та, яка пішла захищати свою країну. Я не хотів говорити про війну, бо він мене не чув. Я знаю, що Гальперин намагався вмовити його не йти на фронт, але Василь нікого не послухав. (2017 рік)[2] |
Справді прекрасний і видатний співак, з абсолютно унікальним і неповторним голосом, мій друг Василь Сліпак, на превеликий жаль, уже не з нами! Він був для мене основним українцем. Василь долучав мене постійно не тільки до української культури, а й до всього, що пов’язувало його з батьківщиною. Він дуже багато робив у Франції для популяризації України та її музики. Фактично, завдяки Василю Сліпаку в Європу повернувся «Алкід» Бортнянського. 15—20 років тому він загітував відомого французького диригента Жана П’єра Лоре, і вони поїхали у Львів, знайшли гроші, привезли з собою студію і записали там «Алкіда», ще й випустили диск цієї опери Бортнянського. Це була сенсація — рівень Моцарта без перебільшення! (2020 рік)[6] |
Про Україну
[ред.]Взагалі я полюбив Київ, як і Львів, на жаль, не був у інших містах. Тут спокійно і безпечно, привітні люди на вулицях. Ходжу на репетиції до філармонії пішки або беру самокат. Все чудово, почуваю себе безпечно, комфортно, як у Парижі. Важливо, що всі мої концерти в Національній філармонії України підтримує Посольство Франції в Україні та Французький інститут у Києві, і вони завжди приходять на концерти, це дуже приємно! (2020 рік)[7] |
Про Ніколя Кроза
[ред.]Сьогодні Ніколя Кроз — один із найхаризматичніших і найцікавіших диригентів світу. Я не знав його до цього, проте мені багато про нього розповідав Василь. Ми зустрілися у Парижі. Ніколя хотів присвятити цей концерт Василеві, його підтримали Французьке посольство і французький Культурний центр. Тобто все відбулося паралельно. (2017 рік)[8] |
|||||
| — Орест Сліпак, брат Василя Сліпака. |
Відомий маестро Ніколя Кроз, який стояв за пультом провідних симфонічних і оперних оркестрів Франції, Італії, США, Греції, Угорщини, Польщі, Китаю, інших країн світу і який заснував та керує камерним оркестром «Нова Європа», є також запрошеним диригентом Київського камерного оркестру Національної філармонії України. Не зважаючи на пандемічну ситуацію, Ніколя Краузе наважився не відміняти заплановані цьогоріч концерти в Києві та Львові. Таку сміливість можна пояснити його ще молодим як на диригента віком і особистими почуттями до нашої країни. Початок «української» біографії Ніколя Краузе пов’язаний з дружбою і творчою співпрацею з видатним співаком Василем Сліпаком. Про це, а також про чимало що інше вдалось поговорити з Ніколя після його надзвичайно успішного концерту. (2020 рік)[9] |
|||||
| — Леся Олійник, український музикознавець, кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України. |
Примітки
[ред.]- ↑ а б в г д е ж и к л м Голинська О. «Він любив Україну понад усе» / Ольга Голинська // День. — 2017. — 03 березня.[1]
- ↑ а б в г д е ж и Гладка К. Диригент Ніколас Кроз – помічник музикантів і друг Василя Сліпака / Катерина Гладка // Українська правда. — 2017. — 23 лютого.[2]
- ↑ Олійник Л. Нині диригент має бути більше, ніж диригент / Леся Олійник // День. — 2020. — 13 листопада.[3]
- ↑ Роп Н. Французький диригент присвятив концерт Василю Сліпаку / Наталія Роп // Громадське радіо. — 2017. — 10 лютого.
- ↑ Олійник Л. Нині диригент має бути більше, ніж диригент / Леся Олійник // День. — 2020. — 13 листопада.[4]
- ↑ Олійник Л. Нині диригент має бути більше, ніж диригент / Леся Олійник // День. — 2020. — 13 листопада.[5]
- ↑ Олійник Л. Нині диригент має бути більше, ніж диригент / Леся Олійник // День. — 2020. — 13 листопада.[6]
- ↑ Сулима М. Голосові дива у різних ролях / Марія Сулима // Україна молода. — 2017. — 14 лютого.[7]
- ↑ Олійник Л. Нині диригент має бути більше, ніж диригент / Леся Олійник // День. — 2020. — 13 листопада.[8]
Посилання
[ред.]- Nicolas Krauze у соціальній мережі Facebook [9]
- Nicolas Krauze у YouTube [10]
- Nicolas Krauze: «Un répertoire à la frontière entre musique de chambre et symphonique»[11]
- L'Orchestre de Chambre Nouvelle Europe à l'heure Russe à l'Athénée.[12]
- VIVALDI, avec l’Orchestre de Chambre Nouvelle Europe, à Mareil-sur-Mauldre, le 14 février 2016.[13]