Перейти до вмісту

Нарцис (міфологія)

Матеріал з Вікіцитат
Нарцис (міфологія)
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Нарцис, рідше Наркіс (грец. Νάρκισσος) — син річкового бога Кефісса й німфи Ліріопи, що славився своєю красою. Був настільки гордий, що зневажливо ставився до тих, у кого були до нього почуття. Зневажені молили небо про помсту за їхні кривди, і Немезида відповіла на їхні прохання. Тож одного разу, бажаючи вгамувати спрагу, Нарцис схилився над струмком і побачив своє обличчя у відображенні. Власна краса вразила його. Він закохався сам в себе. Весь світ став до нього байдужим, він не їв і не пив, аж доки не помер від туги. На місці його смерті виросла чудова квітка з білими пелюстками.

Цитати[ред.]

  •  

Сина в свій час повила, що й тоді вже був гідний любові.
Ніжне дала йому ймення — Наркіс. Про долю хлопчини —
Чи довголіття судилось йому — віщуна запитали.
Долі провидець на те: «Якщо сам себе не побачить».[1]

  •  

Гордість незламна, проте, заховалась під виглядом ніжним:
Жодна в ту пору з дівчат, жоден хлопець його не торкнулись.[1]

  •  

Як їй хотілося словом ласкавим його перестріти,
Вилити просьбу свою! Та якби ж то не вперта природа:
Першій промовити слова не дасть.[2]

  •  

Краще помру, та не буду тебе звеселяти собою![2]

  •  

Сором обпік її. В дикому лісі зневажена німфа
Криє обличчя своє, у відлюдних печерах ночує.
Пристрасть не гасне, проте; роз'ятрює душу й зневага.[3]

  •  

Хтось із покривджених, руки до неба піднявши нарешті, —
«Сам хай полюбить, та хай дотягтись до любові не зможе!» —
Мовив, — і це справедливе прохання Рамнусія вчула.[2]

  •  

Поки хиливсь над струмком, побачив себе — й закохався
В мрію без тіла; гадає, що тілом є хвиля холодна.[4]

  •  

Прагне, безтямний, себе; він і хвалить, і хвалений — він же.
Рветься до себе ж таки: сам запалює, сам же — палає.[4]

  •  

Та відтіля відійти йому годі: ні їжа не вабить,
Ні відпочинок; лежить на траві в холодку і жадливо
П'є безтілесну красу, в незворушну задивлений воду.[4]

  •  

Бачу ось мрію свою, але що мені з того: до неї
Не дотягнуся — ось так обманутись закоханий може![4]

  •  

Не такий я на вік та на вроду,
Щоб уникати мене: пропадали ж бо німфи й за мною![4]

  •  

Він — це я сам! Я збагнув. Мій образ мене не обдурить!
Палом до себе пройнявсь я; вогонь і ношу, й роздуваю.[5]

  •  

Смерть не страшна мені: вмерши, од болю звільнися; одначе
Той, кого я полюбив, хай ще довго живе після мене.
Нині ж обом нам в одній треба вмерти душі нашій спільній[5]

  •  

Весь непомітним охоплений полум'ям никне повільно.
Вже не цвіте, як раніш, на лиці білосніжнім рум'янець;
Сили, снаги вже нема, пощезали принади недавні.
Далі — вже й тіло, що бідну Ехо полонило, зникає.[5]

  •  

Тіла ж ніде не знайшли, натомість — шафранної барви
Квітку, в якої довкіл пелюстки, мов сніжинки, біліли.[6]

Образ у літературі[ред.]

  •  

І ще глибший сенс прихований у розповіді про Нарциса, який, не в змозі осягнути невиразний і болісний образ, що він його побачив у водоймі, шугонув у воду і втопився. Адже ми також бачимо цей образ у всіх річках і океанах. це образ незбагненної омани життя — ось яка відповідь.[7]

  •  

Нарціс в ставок упав і згас,
А красень був, яких немає,
Хоча, здається, вівці пас, —
Щасливий той, хто не кохає.[8]

  •  

Отже Нарцис не хіромантик і не анатомік, а просто він побачив у собі самім головний пункт машини — царство Боже. Се він пізнав себе, знайшов у мертвім живе, у тьмі світло, мов дьямент у бруді або як евангельська жона золотий у сміттю. От він дійсно пізнав людину і може похвалитися — „знаю чоловіка“.[9]

  •  

Колись одного дня, немов передразнюючи Нарциса, він поцілував чи, точніше, вдав, ніби цілує ці намальовані уста, що тепер так злостиво кпили з нього.[10]

Примітки[ред.]

  1. а б Наркіс, 1985, с. 58
  2. а б в Наркіс, 1985, с. 59
  3. Наркіс, 1985
  4. а б в г д Наркіс, 1985, с. 60
  5. а б в Наркіс, 1985, с. 61
  6. Наркіс, 1985, с. 62
  7. Мелвілл Г. Мобі Дік, або Білий Кит. — Харків: Фоліо, 2017. — 571 стор. — (Бібліотека світової літератури. Література США). — С. 35.
  8. Великий Тестамент та інші поезії / Ф. Війон; пер. і передмова з фр.: Л. Первомайський. — К.: Дніпро, 1973. — 186 с. — С. 62.
  9. Григорій Савич Сковорода (український фільософ): короткий його життєпис і вибрані місця з творів та листів : з нагоди 125-літньої річниці з дня смерти / Гнат Хоткевич. — Харків: Союз, 1920. — 167 c. — С. 155.
  10. Оскар Вайлд. Портрет Доріана Ґрея / оновл. пер. з англ. Ростислава Доценка. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. — 316 с. — (Доросла серія). — С. 142. — ISBN 978-617-585-031-2.

Джерела[ред.]

Публій Овідій Назон. Наркіс // Метаморфози; Пер. з латинської: А. Содомора. — Київ: Дніпро, 1985. — С. 58–62.