Нарешті вдома
«Нарешті вдома» (англ. Home) — американський комп'ютерний анімаційний фільм 2015 року.
Слоган постеру: «Зіткнення світів».
Ох
[ред.]- Їхнє щастя що буви понаїхали.
- І тому сьогодні найкращіший день.
- По що «надіслати» та «надіслати усім» стоять поруч. Це поганий дизайн.
- Можна я увійду назовні?
- Ой, очевидно я переплутав органи керування для ходу та антиходу.
- Ти що хіба не чула легенду про цитьку?
- Ай, біль.
- Для чого у тебе таке обличчя?
- Знаєш це не збалансована модель для дружби.
- Тікати ніколи не пізно. Це гасло бувів.
- Моє обличчя всі знають. Якщо мене побачить якийсь був, я на сто відсотків, гарантований під арешт.
- Послухай, у тебе гнучкий череп?
- Подяка Тучі схожа на крихітну мою маму.
- Насправді у сім'ю бувів я не вписуюсь, я виписуюсь.
- Горги! Здається марно гукати... Горги!!!
- Тому горг став жорстокий, психований та безпощадний. Він наче гуманодівчинка. Він був сумнозлий.
Подяка Тучі / Дяка
[ред.]- Киньте бульбомети, інакше я зламаю цю гравітаційну штуку.
- Але ти не зрозумієш тому що ти лише був! І другом ти мені не був.
Капітан Смек
[ред.]- Зараз ми у найкращій схованці - на Чумацькому Шляху. А у Горгів алергія на сіль.
- Увага буви, вторгайтеся на три! Раз-два-три!
- Коштуйте заморожену секрецію рогатої худоби, поки ми прямуємо у радоземляндію.
- Я знаю що збіглий був скоїв іще одну серйозно жахливу, але як не дивно, смішну помилку.
- Інтернет істину рече.
- Я в захваті від твого слинявого боягузтва.
- Я припилососив сюди на всіх парах!
- Даруй, я зобов'язаний тікати першим.
- Я винайшов утікання. І гляньте на це, я володар цитьки. Я ваш капітан, так.
- Бувотехнології надто заплутані щоб гуманодівчинка їх зрозуміла.
Діалоги
[ред.]- Дяка: У цьому винні ви. Ви викрали мою маму. До побачення, був.
- Ох: Чекай! Побач мене зараз!
- Тоні: Можна створити альтернативну реальність без горгів, і тоді жити в ній.
- Капітан Смек: Так! Прекрасно. Коли створите?
- Тоні: О, з нашими технологіями ... один мільйон сімсот років.
- Капітан Смек: Забагато років Тоні. Наступний.
- головатий був: Можна усім лягти долу, і горги подумають що ми неживі...
- Ох: Тепер я готовий прийняти традиційний жест гуманолюдської вдячності.
- Дяка: Взагаліто наша традиція давати в носа. Тихо стій.
- Ох: Ой ні, твою вдячність прийнято.
- Дяка: Що з моєю тачкою?
- Ох: Це ти про щось? Він тепер набагато ліпше літає.
- Дяка: Це машина! Вона ніколи не літала!
- Ох: Чекай, по що ти це робиш? Буви та гуманолюди це ж друзі.
- Дяка: Ми не друзі! Ви викрали мою маму!
- Ох: А хто така моя мама?
- Дяка: Ні, моя мама.
- Ох: А я що сказав?
- Ох: У тебе тут паразити.
- Дяка: Він не паразит. Це мій кіт. Його звуть Хрюня. Не чіпай його.
- Ох: А тепер він вібрує. Він що зараз вибухне?!
- Дяка: Що ти, він муркотить.
- Ох: Нащо ти маєш цю річ? Вона корисна? Вона дає м'ясо чи молоко?
- Дяка: Що? Фу! Ні. Тварин заводять для розваги, водити компанію.
- Ох: О, я теж ходжу піпі. Або як у вас кажуть по маленькому. А ще у нас є по великому.
- Дяка: Ясно.
- Ох: І по грандіозному.
- Дяка: Я чула.
- Ох: Добре що я не хочу по грандіозному, для тебе це небезпечно. Нам так ходиться раз на рік. Я б не сказав що це свято, але після того дають вихідний...
- Ох: Я мушу ховатись, я з тобою гуманолюдською говорю, по що ти не розумієш мене?
- Дяка: О, я розумієш, та мені... все одно.
- Ох: Тож твоя моя мама - дуже важливий для тебе гуманолюд. Більш важливий за інших. Коли не поруч із нею, ти стаєш сумна. Проте кілька митей тому. Ти кидалася на мене та кричала. Здавалося що ти швидше не сумна, а трохи зла.
- Дяка: Ну, збігається часом.
- Ох: То, ти сумнозла? [Дяка сідає назад в машину] ... Вони більш заплутані ніж писалось в буклеті.
- Ох: Активую збройний комплекс.
- Дяка: У нас є збройний комплекс?!
- Дяка: Що це таке?
- Ох: Це горгів суперчіп!
- Дяка: Чому його звуть суперчіп?
- Ох: В принципі це маркетинг.
