Московія
Моско́вія (лат. Moscovia — історична назва Росії та її державних утворень: Московського князівства, царства, імперії. Походить від столичного міста — Москви. Вживалася у більшості європейських мов і деяких азійських мовах модерної доби.
Цитати
[ред.]Тутешній народ називається московитами і заселяє весь простір від крайніх кордонів Європи й Азії до останньої північної межі, де тільки можуть жити люди. Загалом це — непривітна країна, в багатьох місцях вона не має жителів, і земля там не оброблена. До того ж, навколо простяглися величезні пустелі та ліси, яких не торкнувся час[1]... |
|||||
| — Антоніо Посевіно, Пабло Кампані |
Московити їздять до інших країн тільки тоді, якщо їх туди посилають. Князь не хоче, аби піддані знали ще щось, окрім свого царя та своєї землі, і не дозволяє виїжджати за кордон навіть для вивчення наук[2]... |
|||||
| — Антоніо Посевіно, Пабло Кампані |
До латинської церкви московити ставляться дуже неприязно. Слова «латинська віра» — у них найсильніше прокляття для ворогів. Тим часом, бояри одного разу попросили послів Римського папи — від імені государя — пояснити розбiжностi між католицькою та православною вірою в письмовому вигляді. Побачили ми також, що за традицією Московія надзвичайно залежить у справах релігії від Русі, яка перебуває під владою польського короля, — зовсім недавно московських єпископів затверджував Київський митрополит руської віри[2]... |
|||||
| — Антоніо Посевіно, Пабло Кампані |
У московитів надзвичайно вченим вважається той, хто запам’ятав слов’янські літери. Молитву Господню знають дуже небагато людей, а Символ віри, Десять заповідей і Богородицю не знає майже ніхто. Це не дивно — там немає жодної колегії або академії: існують тільки якісь школи, де хлопчики навчаються читати i писати. А якщо хтось хоче просунутися у навчанні далі, він не уникне підозр і не залишиться безкарним[3]. |
|||||
| — Антоніо Посевіно, Пабло Кампані |
Князь носить тіару, пишно прикрашену перлами та коштовними каменями, — і не одну. Їх він або має при собі, коли сидить на троні, або носить на голові. Він одягнений у довжелезний, до п’ят, одяг, майже такий, яку зазвичай носять папи, коли відправляють урочисте богослужіння; на руках його багато перснів із величезними коштовними каменями. У своїй зарозумілості князь не терпить порівнянь з іншими, і щоразу, коли посли нагадували йому про могутніх християнських государів, він гнівався і кричав: «Хто вони такі в нашому світі?»[3]. |
|||||
| — Антоніо Посевіно, Пабло Кампані |
Хай би якими впливовими були московити, за найменшої підозри в зраді негайно страчують запідозреного, його сім’ю, слуг і навіть непричетних людей. Здебільшого їх топлять у воді або забивають батогами. Тому всюди панує догідливість та страх, і ніхто не сміє й рота розтулити. Звикши з дитинства до поневолення, московити ніби змінили свою природу — звеличують свого царя навіть тоді, коли він їх мучить. При цьому вони не заздрять життю інших народів бо вони зовсім його не знають[4]. |
|||||
| — Антоніо Посевіно, Пабло Кампані |
Примітки
[ред.]- ↑ Екстракт 150(1), 2009, с. 671
- ↑ а б Екстракт 150(1), 2009, с. 672
- ↑ а б Екстракт 150(1), 2009, с. 673
- ↑ Екстракт 150(1), 2009, с. 674
Джерела
[ред.]- Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сондюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3
