Мисик Василь Олександрович
| Мисик Василь Олександрович | |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Роботи у Вікіджерелах
|
Васи́ль Олекса́ндрович Ми́сик (нар.24 липня 1907, Новопавлівка Павлоградського повіту Катеринославської губернії — 3 березня 1983, Харків) — український поет, перекладач Байрона, Шекспіра, Шеллі, Бернса, Лонгфелло, Кітса, Вітмена, Гете, Гельдерліна, Беранже, Жака Превера. Син православного священника. В'язень російських та німецьких концтаборів.
Цитати
[ред.]В дитинстві зиму погано пам'ятаю, а більше літо та осінь. Нарешті вже в 1917 році, опинився знов у Ново-Павлівці, про яку я мріяв з самого дитинства, як про землю обітованну. Тут: захоплення петлюрівщиною, бажання саможертви, втеча в одну петлюрівську організацію, в свій час покарану і, одночасно, знайомство з [Аркадієм] Казкою, який зробив в моїм житті цілу епоху. Він промайнув, як сонце, перед учнями, поміж инших типово казенних душ і багато зробив незамінимого[1]. — З автобіографії (початок 1920-х років[2] |
Але роки з [19]22 по [19]24 були для мене особливо багаті переживаннями. Тут: розлука з минувшиною і відчуття майбутнього. Праця на полі переплітається з працею по самоосвіті. І от пориваю я з усим і думка моя стає на стальні рейки комунізма. Лейтмотив зіграв у моєму духовому розвитку учитель-літерат Арк. Казка, за що я йому вічно вдячний. В його товаристві пробув я з [19]20 по [19]22 рік і зв'язку з ним не пориваю досі. У дні революції, коли в наших районах гуляв Махно, пам'ятаю я наші довгі дружні беседи, читки поетів, та філософів. Це був найкращий час мого життя, повний мрії та поривання[1]. — Мій життєпис (18 квітня 1924 р.[3]) |
Примітки
[ред.]- ↑ а б Автобіографії, 2015, с. 279
- ↑ Датується за змістом
- ↑ Датується за супровідною заявою до Спілки письменників «Плуг»
Джерела
[ред.]- Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3
