Микола Джеря

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Мико́ла Дже́ря» — соціально-побутова повість Івана Нечуя-Левицького, присвячена Миколі Лисенку.

Цитати[ред.]

Сторінка рукопису повісті «Микола Джеря»
  •  

Небо — то якась здорова дивна книга, а зірки — то якісь дивні слова, та тільки він не має хисту їх прочитать.[1]

  •  

Не піду, мамо, до Києва, не хочу молитись та дурно богові пороги оббивати. Коли є той бог на світі, то він бог панський, а не мужицький, бог все добро оддає панам, а пан не дає нічого.[1]

  — Микола Джеря
  •  

Музики заграли, і Микола пішов садить гопака. Той гопак був страшний; здавалось, ніби сам сатана вирвався з пекла на волю. Його темні очі ніби горіли, як жарини, а волосся розпатлалось; бліде лице почорніло і неначе посатаніло. То був не молодий Микола з тонким станом, з парубочим веселим лицем; то був бурлака, що був ладен жити й гулять хоч весь день.[2]

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg