Маквала Ґонашвілі
| Маквала Ґонашвілі |
Маквала Ґонашвілі (нар. 1959) — грузинська поетеса. З 2004 р. є головою Спілки письменників Грузії. Лауреат премій ім. Іллі Чавчавадзе, Галактіона Табідзе та Анни Каландадзе.
Цитати про важкі 90-ті у Грузії[ред.]
Нехай у темряві, нехай на дотик, але ми все одно продовжували служити справі, яку на нас було покладено Господом. Так ми сягнули дня сьогоднішнього.[1] |
Згадуючи ті роки, спав мені на пам’ять один випадок: Кінець 90-х, важкий час для Грузії. Моїй доньці було років сім-вісім. Я її водила на танцювальний гурток. На одному з концертів раптово погасло світло, що було тоді звичайним явищем. А в цей час наші дітки на сцені виконували запальний національний танок «Мтіулурі». Нас , батьків, охопила тривога, гадали, що виступ ось-ось буде припинено, але по тупанню дитячих ніг здогадувалися, що наших діток відсутність світла не зупинила, вони продовжували свій танок з усім своїм старанням, самовіддано…[1] |
Цитати про грузинські традиції[ред.]
Ви знаєте, напевно, що могутність дерева не вимірюється тільки товщиною і висотою стовбура, розмахом гілок, головне для дерева — його коріння. До сьогоднішнього дня нас довели і вирятували наші глибинні корені, наше минуле, традиції, та ж таки поезія, яка подібно до молитви, завжди супроводить грузина.[1] |
Цитати про грузинських письменників та поетів[ред.]
Для наших сучасників, полонених чарами телебачення, на жаль, книга перестала бути першою духовною необхідністю. А слово, дякуючи завойованій такою дорогою ціною свободі, втратило силу й гостроту. Ми можемо нині говорити про все, але нічого від цього не зміниться. Але ми, письменники, повинні самі змінити цю ситуацію. Змусити керівників наших держав, політиків дослухатися до нашої думки, до нашого болю.[2] |
Радує те, що саме в демократичній Україні народилася ідея створення нової письменницької міжнародної організації, яка обіцяє багато перспектив і творчих контактів. Адже це так важливо – відчувати плече і чути слово друга, надто сьогодні, коли наша Земля так звузилась у розмірах, що пожежа в одному її кінці обпалює очі жителям другого краю планети, але, як це не парадоксально, люди все більше і більше віддаляються один від одного. І для письменників настали не найкращі дні.[2] |
Ми прагнемо одного – зайняти в грузинській державі те достойне місце поводирів нації, посередників між тлінним і вічним, на яке нас поставив «Витязь у тигровій шкурі» – безсмертний Шота Руставелі.[2] |
Бо, як на мене, бути письменником — означає бути посередником між небом і землею і доносити правду до людей. В одному із своїх віршів я писала: «Агов, Поете! Хто тебе назвав ніжним соловейком, бо ти — пес! Так, ти — пес, прикований ланцем до долі власної країни».[1] |
Але як не парадоксально, саме у вільній, незалежній Грузії письменники опинилися в найскрутнішому становищі. Мені згадується п’єса Миколи Ердмана «Самовбивця». Там інтелігент говорить революціонерові, що ми, письменники, мовляв, схожі на ту квочку, яку підсадили на качині яйця. Вилупилися качата та й бігом до річки. Мати кинулася за ними, застерігаючи діток. Щоб їх порятувати вона навіть сама подалася у воду. Качата вижили, а названа мати втопилася. Справді, у творенні нової Грузії левова частка заслуг належить грузинським письменникам, та хоч як гірко мені про це казати, наші політики саме їх використали, як ту квочку, а тоді принесли в пожертву.[1] |
Навзагал, в Грузії виходить чимало книг, і збоку так виглядає, що літературне життя в нас начебто досить активне. Проте кількість книг — ще не ознака літературної якості. Бо багато з тих книг, ще й не з’явившись, стають мертвонародженими. Я б навіть сказала, що 95% книг, виданих за власний кошт, є, по-суті, макулатурою. Гадаю, однією з причин такого сумного стану, є те, що в нас майже зникла питома літературна критика. [1] |
Цитати про грузинську мову[ред.]
...для грузина рідна мова понад усе. Пам’ятаю, як 1978 року, коли перед союзними республіками постала загроза відміни статусу в них державної мови, саме грузинська інтелігенція і студентство зуміли героїчно відстояти цю конституційну норму.[1] |
Свого часу наш класик Ілля Чавчавадзе писав, що для грузина найсвятішою тріадою, трійцею є і залишається «Мова, Вітчизна, Віра». Мушу сказати, що його слова не втратили актуальності й сьогодні. Щоправда, тепер з’явилися нові загрози, зокрема, надмірне засилля в сучасній грузинській мові іноземних слів, свого роду інтержаргону.[1] |
Цитати про сім'ю[ред.]
Мій чоловік, хоча і не з творчих кіл, а, як кажуть, технар, мене розуміє і підтримує. Але дочці і синові потрібна мама, любляча, турботлива. І я, як кожна грузинська, та й, гадаю, українська, жінка, намагаюся скрізь встигати, і все робити, щоб мої діти не були через мою творчість чи роботу обділені увагою і любов’ю. Любов до рідних дає мені снагу.[2] |
Примітки[ред.]
