Перейти до вмісту

Лобановський Валерій Васильович

Матеріал з Вікіцитат
Валерій Лобановський
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Вале́рій Васи́льович Лобано́вський (1939—2002) — видатний радянський та український футболіст і тренер. Багаторічний наставник «Динамо» (Київ), на чолі якого двічі вигравав Кубок володарів кубків. Тричі був наставником збірної СРСР, з якою став віце-чемпіоном Європи 1988. Герой України.

Цитати

[ред.]
  •  

Один шеф-кухар має ті самі продукти, що і його колега, а ось страва у нього виходить зовсім інша.

 

Один шеф-повар располагает теми же продуктами, что и его коллега, а вот блюдо у него получается совершенно другое.

  •  

Тренер — це творча особистість. А творча людина має право на помилку…

 

Тренер — это творческая личность. А творческая личность имеет право на ошибку…

  • Оцінювати гру команди потрібно через призму протидії її суперника.
  • Щоб перемагати, завжди треба випереджати свій час.
  • На тренуваннях ми не просто м'яч копаємо, а моделюємо ситуації, які виникають на полі у матчах. Чим більше футболісти пам'ятатимуть автоматичних навичок дій у елементарних ситуаціях, тим більше часу залишиться на імпровізацію, котру ми всіляко заохочуємо.[1] (про «роботизацію» футболу і моделювання тренувального процесу)
  •  

Одна гра збірної вартує десь 5-6 ігор чемпіонату. І приблизно один рік життя.

 

Одна игра сборной стоит где-то 5-6 игр чемпионата. И примерно один год жизни.

  •  

Ті, хто не ходить на стадіон, не мають права говорити про футбол.

 

Те, кто не ходит на стадион, не имеют права говорить о футболе.

  •  

Я не чарівник і ніколи на подібну роль не претендував.

 

Я не волшебник и никогда на подобную роль не претендовал.

  •  

Ліквідація команди «Карпати» — це катастрофа футболу у всьому західному регіоні республіки. Мине не одне десятиліття, перш ніж зрозуміють увесь трагізм такого об'єднання… Як би не намагалися вожді від футболу виправдати свої антиспортивні дії, але така легендарна і справді неординарна команда, якою були Карпати у радянському футболі, воскресне, напевне, не скоро. — Про об'єднання «Карпати» (Львів) зі СКА (1982—1989)[2]

  •  

Одні люди охочі були до слави, інші до наживи, Скоцень же – до футболу. — Про українського футболіста Олександра Скоценя[3]

  • Намагатися скопіювати якийсь ідеал – заняття марне. Випередження – ось єдиний сенс роботи.
  • Гра забувається, а результат назавжди залишиться в історії. Сенс футболу в результаті.
  • Футбол, насамперед, творчий процес. А те, що він пов'язаний з грошима, було зрозуміло всім, крім радянської системи, яка хотіла отримувати високі результати, нічого не вкладаючи. Не буває так.
  • Будь-яка тактика хороша, якщо вона призводить до бажаної мети.
  • На полі не повинно бути пасивних гравців. Загальний рух. Помилка повинна бути моментально виправлена.
  • Рух – це життя, спокій – це смерть.
  • Критикувати не тільки можна, а й треба. І якщо критика конструктивна, якщо в ній є якесь раціональне зерно, то вона йде тільки на користь тим, кого критикують.
  • Компромісами справі не зарадиш: потрібно піти на ризик сьогодні, бо завтра, можливо, ризикувати вже буде нічим.
  • Життя гравця футбольної команди майстрів аскетичне, яке свідомо уникає маленьких життєвих спокус.
  • Необхідно, щоб кожен перейнявся ідеєю так, ніби це придумано ним самим.
  • Все залежить від того, куди ці долари вкладаються. Можна їх розтринькати, а можна пустити на розвиток футболу, на виховання своїх гравців, створення власної матеріально-технічної бази.
  • Без журналістів неможливий розвиток футболу. Вони можуть або гальмувати процес, або рухати його вперед.
  • Справжній тренер зобов'язаний уважно стежити за сучасними світовими тенденціями, постійно дізнаватися щось нове, а не використовувати з сезону в сезон одні й ті ж напрацювання.
  • Бути тренером значно складніше, ніж гравцем. На полі ти керуєш тільки м'ячем, а біля бровки ти керуєш людьми.
  • Тренер не може формувати схему гри, виходячи з наявних футболістів. Це безглуздо і безперспективно. Прогрес футболу можливий тільки тоді, коли тренер заздалегідь уявляє модель гри і свідомо підбирає під неї виконавців.
  • Тренер не може подобатися всій команді. Це аксіома.
  • Кожен жест тренера, слово, погляд – це теж виховна робота. Манера одягатися, зачісуватися, тон розмови – також відносяться до категорії виховних засобів.
  • Мене часто називають диктатором. Я категорично з цим не згоден. Диктатор – це той, хто готовий наказувати, не вдаючись у міркування опонента. Я ж завжди пропоную гравцям оскаржити мої пропозиції.
  • Взяти м'яч і обвести півкоманди – це ще не індивідуальна майстерність. Індивідуальна майстерність – це вміння за частки секунди прийняти правильне рішення у складній ситуації. Я вважаю, що можна взагалі не пускатися в дриблінг і бути при цьому найкориснішим гравцем команди.
  • Я взагалі не розділяю перемоги і поразки, це неминучі складові частини одного процесу.
  • Достоєвський казав, що категоричність суджень властива невігласам. Зокрема тому я намагаюся нікому нічого не нав'язувати.
  • Ще в молодості я привчив себе ніколи не виставляти напоказ власні переживання.
  • Я не визнаю моди. Я визнаю тільки те, що розумно.
  • Спочатку я розглядав футбол виключно як заняття, що дозволяє відволіктися від напруженої інтелектуальної роботи.
  • Поразкою тренера я вважаю лише нездатність тренувати. Хоче людина, старається – не може. Це поразка. А програш на футбольному полі – зовсім інша справа. Програв – думай, докопуйся до причин.
  • Своїми відчуттями я ніколи ні з ким не ділюся. Поки зберігаєш їх у собі – вони сильні, варто обговорити з ким-небудь – розхолодив і себе, і співрозмовника.
  • У день матчу необхідна найсуворіша концентрація професійної енергії. Переконаний, є нитки, за допомогою яких вона передається гравцям. Скільки разів ловив себе на тому, що імпульс адресатом отриманий: «передавач» і «приймач» перебували на одній хвилі.
  • Нам вдалося не допустити пасивної оборони, яка рано чи пізно призводить до пропущеного м'яча.
  • Я відношу себе до категорії людей, які не люблять зізнаватися у своїй неправоті, але – з роками і досвідом – намагаюся після здійснення помилки повестися таким чином, щоб оточуючим не склало труднощів переконатися в тому, що я помилявся. Відвертість – наука важка.
  • Зараз ми говоримо про так звану „розумну“ універсалізацію. Що я маю на увазі? Ну, наприклад, ми не поставимо нападника Шевченка на місце правого захисника. Але якщо він потрапить у цю зону, то повинен вміти зіграти і там. А майбутнє, я вважаю, взагалі за повною універсалізацією.
  • Випадковостей не буває. Випадковість теж вияв певної закономірності. Якої? Нехай тренери і журналісти спробують зрозуміти.[4]
  • Мене перш за все цікавить процес, вдосконалення. Якщо воно йде, то будуть і пам'ятні матчі і улюблені гравці[5]
  • Для себе я твердо засвоїв з перших же днів: тренер повинен свято пам'ятати, не забувати ні на мить, що працює з людьми, які значною мірою роблять з нього тренера. А люди на відміну від роботів мають душу, часто досить вразливу, іноді – норовливу. Тренер, безумовно, повинен досконало розбиратися у футбольній справі, але це один бік медалі. Інший – тренер зобов'язаний однаково добре розуміти і душу гри, і душу людей.
  •  

Ми намагаємося потрапити в Європу, і рано чи пізно це станеться. І якщо зараз у Європі існує вільне пересування робочої сили, єдина валюта — що тут поганого? Консерватори англійці вперше запросили іноземця тренувати свою збірну - вони знають про його можливості, бачили його роботу. Так що тут поганого? <...> Якщо запросити тренера, у якого є ідеї, напрямок, свій прогресивний погляд на розвиток футболу і він може прищепити його команді - це добре чи погано? Це дуже добре. — Про ставлення до можливої роботи іноземних фахівців в українському футболі (березень 2002)[6]

 

Мы пытаемся попасть в Европу и рано или поздно это произойдет. И если сейчас в Европе существует свободное передвижение рабочей силы, единая валюта - что здесь плохого? Консерваторы англичане впервые пригласили иностранца тренировать свою сборную - они знают о его возможностях, видели его работу. Так что здесь плохого? <...> Если пригласить тренера, у которого есть идеи, направление, свой прогрессивный взгляд на развитие футбол и он может привить его команде - это хорошо или плохо? Это очень хорошо.

Про Валерія Лобановського

[ред.]
  •  

Є тільки один спосіб спростувати стиль гри і метод підготовки Лобановського — обіграти його. А якщо не можете обіграти, значить, правда на його боці.

 

Есть только один способ опровергнуть стиль игры и метод подготовки Лобановского - обыграть его. А если не можете обыграть, то, значит, правда на его стороне.

  — Микита Симонян [3]
  •  

Коли перед одним з матчів Олімпіади [1976] під час виконання радянського гімну ми (наша група налічувала біля півтори тисячі чоловік), стоячи за кілька метрів від лави запасних збірної СРСР, заспівали «Ще не вмерла Україна», то Валерій Лобановський обережно за спиною показав нам кулак з піднятим догори великим пальцем. Це нас страшенно підбадьорило, і ми заспівали ще гучніше, всі виклалися на сто відсотків. Напевно, саме за це після гри тренери і гравці збірної СРСР підійшли до нашого сектора і подарували нам сувеніри.

  — Тарас Яворський [4]
  •  

Коли помер Валерій Васильович, [на той час я] працював над основним випуском новин. Пригадую, як прийшов Саша Шилко, один із наших провідних політичних журналістів, і сказав, що хоче зробити про це сюжет. Хоча на ТСН була спортивна редакція – Євген Зінченко, Марічка Падалко, Сергій Полховський, Сергій Долбілов… Шилко таки зробив чудовий матеріал, і коли я у верстці поставив його на друге місце, а на перше – сюжет про якісь події у парламенті, Саша так на мене подивився, мовляв, "ти при своєму розумі?", що я все усвідомив без слів і переставив вище. Коли переглянув відео і усвідомив масштаб, зрозумів, чому він на мене так подивився. Море людей – так ховали Чорновола, Стуса. Це була дійсно національна трагедія.

  Вахтанг Кіпіані [5]
  •  

Перемоги «Динамо» кінця 90-х над ПСВ, «Барсою» та «Реалом» були мало не єдиною віддушиною для країни, що переживала період тотального приниження. Він був кумиром, бо дозволяв нам пишатися Україною. Вікторії керованого ним клубу на європейських аренах «європеїзували» державу набагато ефективніше від будь-яких заяв про курс на євроінтеграцію.
 — Зі статті «Справедливість сили» (17.05.2002)[1]

  Сергій Рахманін
  •  

Це одна iз найяскравіших особистостей у моєму житті, яких я бачив і знав, якими захоплювався. Я вважаю, що він був генієм, явищем. Найвищі слова можна сказати про нього, тому що, як мені здається, він один з перших не лише у нашій країні, але й у світі перетворив суто спортивну гру на розумову і творчу працю. [...] Він був першою людиною, якій я захотів присвятити пісню, і назвав її «Рыжий подсолнух».
 

  Юрій Рибчинський [6]
  •  

Працювати з ним було цікаво, але неймовірно важко. Дехто подейкував, що з ним один рік іде за два. Ми жартували, що він – намісник Бога з питань футболу на Землі. Він був для нас більше, ніж просто тренером. Він був нашим футбольним Богом[7]. — З книги «Усе у твоїх руках»

  Олександр Шовковський
  •  

Складно повірити, але Валерій Васильович щодня підшуковував для нас якісь мотиваційні слова. Кидав для роздумів якусь фразу, аналізував дії інших команд, щоб дійти висновків, які пізніше використовував у нашій системі підготовки. Я би сказав, що це була більше система психологічної підготовки. Хоча фізичні навантаження час від часу виявлялися несумісними із любов'ю до футболу[7]. — З книги «Усе у твоїх руках»

  — Олександр Шовковський
  •  

Ми живі доти, доки нас пам'ятають. — напис на надмогильному пам'ятнику Лобановського

 

Мы живы до тех пор, пока нас помнят. [2]

Примітки

[ред.]
  1. ЛОБАНОВСКИЙ И В КУВЕЙТЕ ЛОБАНОВСКИЙ («Зеркало Недели»)
  2. Футбол… зі сльозами, С. 193
  3. Батяр Лєньо, який став “експресом”. lvivpost.net. Процитовано 21 жовтня 2022.
  4. Е. Шаинский. Роналдо Киеву не нужен. «Спорт-Экспресс журнал», № 2 за 1998 р., стр. 68
  5. Е. Шаинский. Возвращение. «Спорт-Экспресс журнал», № 2 за 1997 р., стр. 63
  6. Згадуючи Метра. Прес-конференція Валерія Лобановського в 2002-му році. fcdynamo.kiev.ua (13 травня 2002). Процитовано 7 січня 2021.
  7. а б Всесвітній день книги: 5 історій українських спортсменів, які варто прочитати

Джерела

[ред.]
  • mk.ru
  • kopanyi-myach.info
  • Сало І. А. Футбол… зі сльозами. — Львів: Каменяр, 2007. — 542 с.