Клариса Ліспектор

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Клариса Ліспектор
Clarice Lispector (cropped).jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Клариса Ліспектор[1] (порт. Clarice Lispector; 10 грудня 1920, Чечельник, Україна — 9 грудня 1977, Ріо-де-Жанейро, Бразилія) — бразильська письменниця українсько-єврейського походження.

Цитати[ред.]

  •  

Книжка або чіпляє, або ні: питання розуміння ховається не в інтелекті, а у відчуттях[2].

Цитати з творів[ред.]

Записки для молоді: про написане і пережите. Есе[ред.]

  •  

Боже, я просто сама софістика. Насправді софізм як форма мислення завжди дещо приваблював мене і перетворився на один із моїх недоліків[3]. — «справжній» роман

  •  

Завдяки софізму можна часто перемагати в суперечках – а я вже роками не сперечалася – й давати пояснення власним незрозумілим вчинкам і таке інше. Відтепер я хотіла б захищати себе таким чином: бо я так хочу. І цього достатньо[3]. — справжній» роман

  •  

Коли пишу, мої спостереження, можна сказати, пасивні, вони настільки глибоко всередині, що пишуться в тому ж ритмі, що й відчуваються, майже без того, що називається процесом[3]. — два способи

  •  

Наразі, незважаючи на те, що мені часто стає ліньки писати, іноді навіть мене охоплює стан, коли мені ще більш ліньки читати, ніж писати. Мене так само важко назвати освіченою, бо я не робила з написання книжок «професії» чи «кар’єри»[3]. — інтелектуалка? ні.

  •  

Писати, підкорюючись, – саме так це завжди відбувається, й саме так це відбувається зараз. Я слідую за собою, не знаючи, куди це мене приведе. Іноді слідувати за мною буває так важко – адже це навіть не пробиратися крізь туман, – що, врешті-решт, я здаюся[3]. — «справжній» роман

  •  

Почнемо з того, що перо тепер не використовують. Крім того, найперше, писати на машинці чи як би там не було – це не означає писати за смаком. Ні, я не кажу про те, щоб пробиратися крізь туман, який назбирався, згустився всередині й потроху підіймається на поверхню, – доки не прийде, немов щойно народившись, те перше слово, яке висловить усе[3]. — писати за смаком пера

  •  

Хоч це і великий ризик, але добре пишеться лише тоді, коли не знаєш, що відбуватиметься далі[3]. — «справжній» роман

  •  

Щоб бути інтелектуалкою, треба передусім використовувати інтелект, а я цього не роблю: я керуюся інтуїцією, інстинктом. Щоб бути інтелектуалкою, треба слідувати культурі, а я настільки неначитана, що можу без зайвого сорому сказати, що й культури в мені немає. Я навіть не читала найважливіших творів в історії людства. До того ж я мало читала: я, втім, таки читала багато й жадібно, читала те, що потрапляло мені до рук із тринадцяти до п’ятнадцяти років[3]. — інтелектуалка? ні.

  •  

Я бачу об’єкти, навіть не змішуючись із ними, бачу їх такими, які вони є. Тому іноді вони стають вільними, фантастичними, так, немовби були народжені, а не створені людиною[3]. — «справжній» роман

  •  

Я добре знаю, що таке так званий справжній роман. Тим часом, читаючи його, з сюжетними поворотами й описами, я просто дратуюся. А коли пишу, то це вже не є класичним романом. Однак це саме роман. Щоправда, під час його написання мною завжди керує не що інше, як прагнення пошуку й відкриттів. Ні, не синтаксису як самого синтаксису, але радше наближаючись до найімовірнішого вияву синтаксису, і я таки наближаюсь до того, про що думаю, коли пишу. Крім того, мені найкраще думалося, якщо я не обирала мову. Я просто корилася[3]. — «справжній» роман

  •  

Я писала лише тоді, коли відчувала раптовий потяг до цього, і лише тоді, коли дійсно цього хотіла. Я аматорка? Чи хто я така? Я – людина, серце якої не позбавлене чутливості, я – людина, яка зробила спробу втілити нерозбірливість, неосяжність світу у словах. Перш за все я – людина, серце якої б’ється з легкою радістю, коли їй вдається самою лише фразою передати щось зі світу людей або тварин[3]. — інтелектуалка? ні.

  •  

Я сумую за собою. Я занадто прискіплива, забагато часу проводжу за телефоном, пишу поспіхом, живу поспіхом. А куди ж поділася я сама?
Мені потрібно зробити духовну перерву і врешті зустрітися – врешті зробити це, як би страшно мені не було – із собою[3]. — треба зупинитися

Час зірки[ред.]

  •  

Книга називалася «Принижені та ображені». Дівчина замислилась. Можливо, вперше вона віднесла себе до певного соціального класу. Вона думала, думала й думала! Тож дійшла висновку, що насправді ніхто ніколи її не ображав, просто такий уже цей світ, боротьба тут не має сенсу, заради чого боротися[2]?

  •  

На жаль, зараз я збагнув, що також нікому не потрібен, і навіть те, що я пишу, міг би написати будь-хто. Будь-який інший письменник, але це має бути чоловік, тому що письменниці можуть бути занадто слізливими та сентиментальними[2].

Примітки[ред.]

  1. В українських перекладах трапляється також транскрипція Кларіс Лішпектор.
  2. а б в Кларісе Ліспектор: велика любов до маленької людини
  3. а б в г д е ж и к л м н Кларісе Ліспектор про те, що означає бути письменницею


Bookmark-new.svg