Киянка (фільм)
«Киянка» — український радянський художній фільм, знятий 1958 року режисером Т. В. Левчуком на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка.
Цитати
[ред.]Іван Очеретько
[ред.](в оригіналі українською) |
Яків Середа
[ред.]— Знаєте прислів'я: «Наука для людини, що вікна для хатини». А ми ж училися на мідяки. |
|||||
— Знаете пословицу: «Наука для людини, що вікна для хатини». А мы ж учились на медяки. |
— А ну дайте ж мені слово сказати... Що воно тут таке відбувається, чому тут народ зібрався, га? А то весілля! То Яків Середа доньок своїх молодших заміж видає! Стій-стій! А хто той Середа? Ким він був і ким став? І чому це він просить гостей своїх чарки налити, за що випити збирається, який головний тост проказати хоче? Ну ось я вам зараз поясню. Був той Середа нічим, а став він аж усім. А майна у того Середи тільки й було, що жінка та малі діти. А тепер ну поглядіть-же, люди добрі, як же він жити став! Ну дім же ж у нього прямо повна чаша! А сім'я у нього яка: і невістки, і зяті, і куми, і онуків скільки народилося, та ще скільки народиться, га? Вже прямо роту можна скласти, нашу, київську, арсенальську... І почнуть з тієї роти виходити і вчені, і інженери, і військові, а може, і артисти. А що? Й інтелігенція всяка, нема ж такої науки, щоб її робоча людина не здолала... Тож випиймо, товариші, самі за себе, за робітничу армію, за господарів життя країни нашої. Ну, гірко... цебто — Ура! |
|||||
— А ну дайте ж мне слово сказать... Что оно тут такое происходит, почему тут народ собрался, а? А то свадьба! То Яков Середа дочек своих младших замуж выдаёт! Стой-стой! А кто тот Середа? Кем он был и кем стал? И почему это он просит гостей своих рюмки налить, за что выпить собирается, какой главный тост произнести хочет? Ну вот я вам сейчас объясню. Был тот Середа ничем, а стал он аж всем. А имущества у того Середы только и было, что жинка да малые дети. А теперь ну поглядите-ж, люди добрые, как же он жить стал! Ну дом же ж у него прямо полная чаша! А семья у него какая: и снохи, и затья, и кумовья, и внуков сколько народилось, да ещё сколько народится, а? Уже прямо роту можно составить, нашу, киевскую, арсенальскую... И начнут из той роты выходить и учёные, и инженеры, и военные, а может, и артисты. А что? И интеллигенция всякая, нет же такой науки, чтобы её рабочий человек не одолел... Тогда давайте ж выпьем, товарищи, сами за себя, за рабочую армию, за хозяев жизни страны нашей. Ну, горько... то есть, — Ура! |
Павло Дорошенко
[ред.]— Прощайся з Петроградом! Так, нагородив колись цар Петро! Але тепер все прахом піде, знову сюди повернеться Європа. А ми з тобою в Києві поставимо пам'ятник. Знаєш кому? Мазепі! |
|||||
— Прощайся с Петроградом! Да, нагородил когда-то царь Пётр! Но теперь всё прахом пойдёт, опять сюда вернётся Европа. А мы с тобой в Киеве поставим памятник. Знаешь кому? Мазепе! |
Леонід Дорошенко
[ред.]— Так, Ви вірно провіщали, дядечку. Київ то не Петроград. |
|||||
— Да, Вы верно предсказывали, дядюшка. Киев это не Петроград. |
Віктор Дорошенко
[ред.]— Хорошо ты придумала, Галка, что родилась в такой день. |
|||||
— Добре ти придумала, Галко, що народилася в такий день. |
Діалоги
[ред.]Іван Очеретько і Федір Камишин
[ред.]— Бач, пани відгризаються! |
|||||
— Бач, пани відгризаються! |
Павло і Леонід Дорошенки
[ред.]— Російська імперія розпалася, це факт. Вся, вся повзе по швах, як старий жупан. |
|||||
— Российская империя распалась, это факт. Вся, вся ползёт по швам, как старый жупан. |
Яків Середа з родиною
[ред.]— А хто стріляє, тату? |
|||||
— А кто стреляет, батя? |
Яків Середа з дружиною
[ред.]— Две комнаты! Вот дожили! |
Яків Середа і Марвена Свентицька
[ред.]— Такі як Ви, товаришу Середа, то гвинти, на яких все вертиться. |
|||||
— Такие как Вы, товарищ Середа, это винты, на которых всё вертится. |
Павло Дорошенко і німецький генерал
[ред.]— Тут на цій площі, Ваша Поважносте, ми поставимо новий пам'ятник. |
|||||
— Здесь на этой площади, Ваше Превосходительство, мы поставим новый памятник. |
Яків Середа і Корній Святоха
[ред.]— До чого дожили! Сорокову річницю зустрічаємо, га? Нагляділися ми за свій вік-то... І щастя-то, і горя сьорбнули, цікаве життя було! А у цієї дрібноти ще цікавіше буде! Подумати тільки: адже вони сторіччя Жовтневої революції справляти будуть, га? І в обстановці всесвітнього щастя! Ми то вже, звичайно, і це... Хоча ні! Ні, доживемо! Доживемо, ми на те свято їх очима глядіти будемо. Скажу тобі по секрету, Корнію Васильовичу, смерті-то нема! |
|||||
— До чего дожили! Сороковую годовщину встречаем, а? Нагляделись мы за свой век-то... И счастья-то, и горя хлебнули, интересная жизнь была! А у этой мелкоты ещё интереснее будет! Подумать только: ведь они столетие Октябрьской революции справлять будут, а? И в обстановке всемирного счастья! Мы-то уж, конечно, и это... Хотя нет! Нет, доживём! Доживём, мы на тот праздник их глазами глядеть будем. Скажу тебе по секрету, Корней Васильич, смерти-то нет! |