Кваша Ігор Володимирович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кваша Ігор Володимирович
Igor Kvasha-10-10 by Alexey Nikishin.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Кваша Ігор Володимирович (4 лютого 1933, Москва, СРСР — 30 серпня 2012, Москва, Росія) — російський актор, режисер, Народний артист Росії (1978).

Цитати Ігора Кваші[ред.]

  •  

Нас приймають за бидло, за стадо, яке можна вести куди-завгодно і робити з ним щозавгодно. І влада не дуже й скриває своє відношення до нас, вона доволі відкрито діє[1]... — Про фальсифікації на виборах до Державної Думи Росії, що відбулись 4 грудня 2011 р.

  •  

Єдине, що мене захоплює у радянському часі — це школа КДБ, яка зуміла так навчити людей, вбити в них такі стереотипи, що вони досі все талдичать про зовнішніх ворогів, про підкуп[1]...

  •  

Живеш-живеш, і все здається, що все ще попереду, але потім розумієш, що життя вже ближче до кінця. Але поки ти пам'ятаєш, поки ти можеш щось згадати — треба це згадувати і пам'ятати.

 

Живёшь-живёшь, и всё кажется, что всё ещё впереди, но потом понимаешь, что жизнь уже ближе к концу. Но пока ты помнишь, пока ты можешь что-то вспомнить — надо это вспоминать и помнить[2].

  •  

Коли мені кажуть: «Я не можу дивитися, я плачу», — я дуже радий, що плачуть, бо це сльози співчуття. Адже він або вона плаче над чужою долею, над чужим горем, над чужою радістю.

 

Когда мне говорят: «Я не могу смотреть, я плачу», — я очень рад, что плачут, потому что это слёзы сочувствия. Ведь он или она плачет над чужой судьбой, над чужим горем, над чужой радостью[2].

  •  

Нас довго привчали до того, що жалість — це мерзенне почуття... Та навпаки! Коли ми шкодуємо іншу людину або навіть собаку, це благородне почуття, воно покращує нас самих.

 

Нас долго приучали к тому, что жалость — это гнусное чувство... Да наоборот! Когда мы жалеем другого человека или даже собаку, это благородное чувство, оно улучшает нас самих[2].

Цитати про Ігора Квашу[ред.]

  •  

Ігор був людиною театру. Все життя любив свій «Современник», і ця любов була взаємною. За стільки років роботи в одному театрі він ні з ким не зіпсував відносини. Хоча у Ігоря характер був непростий. Він був досить впертим[3].

 

Игорь был человеком театра. Всю жизнь любил свой «Современник», и эта любовь была взаимной. За столько лет работы в одном театре он ни с кем не испортил отношения. Хотя у Игоря характер был непростой. Он был довольно упрямым.

  — Дружина Тетяна Путієвська
  •  

Він грав різні ролі — багато з них були смішними. І при цьому був людиною дуже закінченого серйозу до всього — життя, людей, друзів, ситуацій, політики, ролей[3].

 

Он играл разные роли — многие были смешными. И при этом был человек очень законченного серьеза ко всему — жизни, людям, друзьям, ситуациям, политике, ролям.

  Веніамін Смєхов

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg